Моє есе на філософію на першому курсі.
Опубліковане вперше 2 серпня 2007 року
Ми постійно перебуваємо у вирі нестримно змінних подій і можливостей, хоча всередині вважаємо, що в цьому є якийсь логічний порядок і сенс. Так, можливо це є, але наскільки ми усвідомлюємо і розуміємо цей порядок, адже знаючи про суть правил і законів, ми живемо правильно і законно. Зрештою, цьому присвячена вся юридична наука… Та мова не про це. Справа в протилежному: наскільки ми хочемо ПІЗНАТИ цей світ, і, якщо вдасться, його порядок чи безпорядок (до речі, є теорія, що хаос – це цілком впорядкована і злагоджена система)? Наскільки важливе для нас це пізнання? І ці питання, подекуди риторичні, не виникають в момент «безпосереднього філософського абстрагування», а виникають ще в ранньому дитинстві, коли ми питаємо своїх мам і тат про будову дерева, жука, хмар, краплин, звідки йде дощ, коли ми виростемо, для чого дорослішати. І супроводжують протягом всього життя. Часто ми формуємо свої життєві позиції й критерії навколишнього світу десь далеко від свідомості, точніше в підсвідомому; часто ми впевнені (принаймні, вважаємо що впевнені, адже хіба купується гарантія власної ілюзії?) у своїй беззаперечній ВПЕВНЕНОСТІ того, що діється. Але одного дня настає момент тотального розчарування у власній парадигмі, у власному критерії реальності. Розчарування полягає у непідготовленості до усвідомлення своєї неспроможності щось змінити, нерозуміння того, що все, що ти мав все життя – ілюзії. Лише філософія може полегшити цей «удар дійсності». Ні медицина, ні біологія, ні фізика, ні будь-яка інша наука не спроможна змінити цього (оскільки це незворотньо), а часом пришвидшує цей удар…
Ми живемо, а значить ми удосконалюємося, здатні робити свідомий чи несвідомий вибір, та найголовнішим є наша здатність мислити, себто осмислювати світ, деякі речі, явища, а це власне і є яскравим проявом того, що людина філософ, хоча, як воно не банально звучить, філософ у душі. Не кожен у змозі виразити свої переконання, які осмислював довгий час...
Людина, яка в жодному разі не вважає себе філософом чи просто мислячою широко і абстрактно підневільно, або краще пишучи, свідомо розуміє, що це просто брак слів, щоб виразити думки. "Філософами не стають - ними народжуються..." – визначення двозначне? Заперечивши той простий факт нашого буття, існування ми стаємо підневільними думкам, які спонукають нас робити зовсім протилежні висновки: вірити в краще, але бачити перспективу на майбутнє. Наш світогляд, який формується з роками і значною мірою залежить від прогресу не тільки наукового, технічного, але й особистого змінюється так як листки опадають з дерев. Це закономірність, від якої немає вороття, хіба що брак розуму… Втрачаємо свій час, займаючись доволі непотрібними речами, а лише подумати скільки всього залишаються поза нашою увагою. Прикладом зовсім іншого з роками осмисленого є те, що в різні періоди існування сприймаємо речі по-різному і речі, які колись, здавалось, важливі, тепер не мають жодного значення. Життя іде, а справжню істину речей не вдалося розкрити тисячоліттями. Це ще раз підкреслює думку про те, що кожен філософ, хай в душі, але людина думаюча, адже всі ми здатні мислити і оцінювати речі: кожен по-своєму.
Розуміємо, що філософське осмислення світу полягає не лише в його розумінні інтелектуальному, але й духовному.
"Людина мислить, значить живе" - так казав класик, але прийнято критикувати слова відомих людей, бо, вони вже "вийшли з моди", ми розуміємо буття так як це притаманно людині, тому скільки людей - стільки й думок. Задумаємось на хвилину і уявимо: це все ілюзія і світу нема, а сенс життя зводиться лише до фізичних потреб у сексі, алкоголі тощо. Тобто, іншими словами: нема життя, а є лише задоволення фізичного тіла (так казав Платон). Мудрі люди - аналітики - можуть використовувати будь-який момент в житті задля збагачення своїх моральних ідей. Наш обов’язок намагатися хоча б частково зрозуміти для чого ми існуємо...
Я впевнений в тому, що філософія, нехай примітивна, повинна вести людину по життю, що вона не проживала його, а жила ним…
Вчорашній день пройшов під назвою "Люди в синьому". А все почалось з кави з шоколадкою, а закінчилось святом! Отже, вранці пішов здавати екзамен в ДАІ - дійство подібне до шкільних або університетських іспитів, але вчителі чомусь ходять у синіх сорочках з нагрудною залізячкою і пагонами з зірочками. Ну, якщо врахувати специфічний жаргон і стиль ходьби, то можна думати, що вони - "Люди в синьому" - намагаються створити нову субкультуру...
