Recent Posts

Блог переїхав. Відтепер за оновленнями стежте за адресою artemioz.info

This blog has moved to a new location. For updates please see artemioz.info

Канадська хроніка

Субота, вікенд, як казали би канадійці. Гори. Не думав, що матиму можливість побувати в горах у цій країні. Що б не казали, але тут зовсім не те, що в Україні. Коли йдеш в гори, де повалені дерева під ногами вже сотні років поростають мохом, природа не тронута людьми, а рейн-форест, тобто ліс, де під ногами не звичайний ґрунт, а болото. Все через те, що в місті Принц Руперт і в околицях 2,5 тисяч мм опадів/рік (одне з найдощовитіших місць на землі). Тут ніяка мембрана на черевиках не допоможе. Запропоновано було лише сходити в гори, але як завжди АЛЕ. Ранок, кав’ярня cowpuccino (через те, що розташована на березі океану в історичному місці Cowbay, тобто коров’чий пляж), Тейлор п’є каву (я ні – дорого), сходяться люди-волонтери, які як виявилось пізніше прокладатимуть нові стежки в горах. Попивши каву і сівши в автомобілі поїхали в гори. Погода між іншим вже 3 день як дууууже малохмарна і немає дощу. Рідкість для цих мість, але. Але все-таки... Працюючи 2 години носячи відра гравію по півкілометра в одну сторону і так ходок з 20 починаєш ненавидіти краєвиди навколо, мову яку важко розумієш, постійні посмішки людей... тим не менше, волонтерська робота і справді серйозна штука в Канаді. Люди витратили 2 год свого часу аби для інших людей створити умови для ходіння до мальовничого містечка над містом, з якого видно океан, гори та острови. Незле. З одного боку, самодостатній чоловік, який має 2,5-4 тисяч доларів за рік працюючи не вельми напрягаючись – то одне діло, але коли він аж 2 години працює безкоштовно – то вже ой яке діло. Проте! Не було би воно так смішно як здавалося б, але люди і справді переймаються тим, чим українці навіть би й не подумали забивати голову. Чому? Впевнений справа тут далеко не в тому тупі канадійці чи розумні українці. Кожен по своєму дурний і розумний, і, переконаний, вони не дуже програють тій грі. Як може дурна людина заробляти стільки грошей? Як може дурна людина подати в суд на компанію, яка виготовляючи мікрохвильові печі не зазначила в інструкції до неї, що котів не можна запихати в середину? Дурна – бо запхала кота в піч, розумна – бо подала в суд. Палка має два кінці. Українець би не додумався ні до того ні до іншого. Як наслідок – сиди голодний, тобто без грошей. Американець же заробив немало грошей, подавши в суд, та ще й став відомий на весь світ. Отаке от. Тому коли дивуються з того чим переймаються люди за океаном, тепер я точно знаю, що справа тут далеко не у відсутності розуму, а скоріше навпаки, якраз дуже навіть його присутності.
Дорогою назад ми з Тейлором вирішили прокласти нову стежку на гору Mount Hays і її промаркувати (тобто почепити на дерева знаки спеціальні аби люди, які йтимуть після нас, не заблукали). Так і зробили. Чоловік, який раніше керував нашими роботами над розсипанням гравію, тепер скерував нас на, здавалось, правильний шлях... До вершини якось дійшли, побачили гарні краєвиди, помочили ноги у болотах... дорога ж назад виявилось далеко не найлегшою. Втративши (нераз) стежку, якою треба було йти, іноді прокладали нові, власні через високі зарості папороті, ялинок і ще всякої природньої гидоти, яка тоді здавалась куди ж огиднішою. Хоча вона прекрасна! Нетронута природа, вічнозелені ліси з безліччю звіряток: ведмедів, вовків, лисиць, оленів і тисяч інших їм подібних. Тим не менше, 5 годин ходіння незнайомими горами відклали неабиякий слід на м’язах і пам’яті, який, хотілося б вірити, не зникне ніколи...
Неділя. Встали з ліжок під заклики господаря сідати в автомобіль аби їхати на сніданок в одну з китайських кав’ярень в місті. Так і зробили, перед тим заїхавши по доброго знайомого сім’ї, в якій живемо. Сніданок, кава і доооовга дорога до міста Terrace, що за 150 км від того, де живемо ми. Крамниці, нові враження від гір повз дорогу, вершини яких вкриті снігом, погода, яка вже 4 день майже безхмарна і тепла, зробили поїздку неперевершеною. 2 години їзди, кемпінг для трейлерів за містом, озеро, гітара, хот-доги зроблені власноруч, спілкування з людьми, які відпочивали на кемпінгу . Ну і пиво в кімнаті, де живу вже тиждень...

Кемпінг. 500 доларів за 6 місяців платять деякі з канадійців за оренду землі під трейлер, який там перебуває весь час. Вони приїзджають час від часу. Дехто резервує місця вже 20-30 років підряд. Неподалік озеро з просто фантастичними краєвидами.
Враження від людей. Відпочивають там лише старші люди і пенсіонери. Про Україну дехто взагалі ніхто не чув (очевидно це брак освіти в Канаді), а дехто асоціює її з Росією, не знаючи навіть, що це частина СРСР. Тим не менше, приймали досить пристойно. Одна жінка, яку зустріли на «вулицях» кемпінг-селища після того як я сказав, що українець, пояснила, що її мати теж українка. Стало дуже шкода їх і всю Україну власне, коли вона ніби думаючи що жартує, запропонувала десь зустрітися в українському клубі аби прочитати адресу її двоюрідної сестри, яку залишила її мати ще до її ж народження. Виникає запитання: нахера тобі та Україна здалася тепер і якого милого ти хочеш раптом сконтактувати з ріднею до якої не маєш найменшого відношення після того як протягом 40 чи 50 років мала шанс найняти перекладача аби переклад маленький напис на папері українською мовою. Того не розумію. Хоча і вивчаю історію діаспори, але зустріч з її представником у Канаді справила неабиякий негативний відбиток на їх причетності до українців як таких. Словом, абсурд.
Інший куріоз, вже смішний. Йдемо вулицею, пані, в якої зупинилися (подруга господині) і Тейлор ведуть діалог:
Пані: Ось тут в нас дерева. Бачите, вони ніби всередині утворюють коло, через яке видно сонце. А ще там багато москітів в одному місці, вони дуже набридають.
Тейлор: А якщо кинути камінь вгору, то вони розлетяться.
Пані (здивовано): А якого розміру камінь кидати??? :)

Поділитись:

Інфа

Artem Zhukov

Люблю подорожі, гори, фотографію, гітару, Пласт, ровер

comments powered by HyperComments