Більше двох тижнів не писав нічого про життя за океаном. Було всякого потрохи. Плавання кожного дня о 7 ранку перед роботою, катання на катку... Табір на острові за півтора години човном від міста де живем. Порчер айленд, як його називають місцеві жителі, яких аж 14 осіб. Розбиті дороги, машини без номерів, кольорові будинки, години проведені на каяках (прототип байдарки) розвідуючи природні багатства кленової країни. Будування стежки до океану, точніше прорубування лісів, різання дерев тощо. Несолідний хайкінг до водоспаду, нічна гра (знайти потерпілого), у якій я був потерпілим :) чекав поки мене знайдуть годину в лісі... тим не менше 4 незабутніх дні не лише через позитивні моменти, але й негативні, звичайно ж. Не завжди зрозумілі і обґрунтовані обговорення про НІЩО без натяку на об’єктивність внесли свій незрозумілий відбиток на часопроведення, проте й чітко дали зрозуміти ху із ху. Острови, океан, та сотні фотографій дорогою назад...
Яскравий момент – поїздка на ярмарок-конференцію у місто Террас, що за 2 години їзди від міста Принц Руперт, де власне і живемо. Знайомства з канадійцями, виступ шефа, розмови про фототехніку і фотографію в цілому, кінофестиваль гірського кіно, ніч у мотелі (який, до речі, нічим не поступається українським 3-зірковим готелям), знову спілкування, дорога домів. Не вельми приємним виявився вечір 4 жовтня через катання на ковзанах... Їхав, впав, лікарня, 6 швів на лобі. Такі от несподівані речі можуть чекати навіть на, здавалось, безпечному місці :) тим не менше мав експіріенс півгодинного чекання лікаря у кленовому госпіталі. Зате тепер знаю як шиють канадійські лікарі :). Та, зрештою, з ким не буває. Сподіваюсь за днів 5-6 знімуть шви, а до приїзду до України не буде сильно видно пошкодження голови :)....