Задумали ми якось зі Славою сходити в гори ще перед тим, як випаде сніг. Тиждень самопідготовки переносили-переносили і з того всього маємо аж тепер 7 днів відпочинку від навчання. Аби концептуально провести хоча б його частину, хто з вакацій у Польщі, хто з приємного часпопроведення в Києві, взяли гордо квитки і доїхали до Коломиї. Удома я не був 73 дні, то й якось негарно трохи вийшло (але ж не смертельно!), що о 4-тій ночі приїхали, а о 9-тій вже подалися в гори. До останнього часу не знали куди піти, бо й погода непевна та й мали в розпорядженні лише 2 дні. Думали піти на Петрос з Квасів або Ясині і спуститись у Лазещину або до доїхати Верховини і вилізти на Піп-Іван. Несолідно трохи в таку погоду лізти на Чорногору (зрештою, так само, як і будь-куди), але випав варіант, як на мене, більш зручний. Не довелось їхати поїздом/маршруткою, бо тато по роботі їхав у Верховину через Татарів. Оскільки Слава на Хом'яку ще не був, то й подумали, що, хоча й неоригінально, проте безпечніше буде піти "матрасним" маршрутом і, заодно, не дуже навантажуючись фізично у таку погоду. Тато довіз до повороту до дачі Ющенка (і вдсп Гук), звідки пішли до полонини Хом'яків і далі. Тим же маршрутом, але у зворотньому напрямку я йшов із однокласницею влітку. Ясно, що то нескладний маршрут, але погода була, відверто, противна. Передбачалось,  у перший день збігаємо на Хом'як і заночуємо на полонині, а на другий, якщо погода не здивує, підемо на Синяк, Малий Горган і спустимося до Буковеля. На Хом'як мені вже набридло вилазити ще влітку, але з солідарності та й від того, що буде незручно, коли напишу, що пішов у гори, але нікуди не виліз, все-таки поліз. За годину до заходу сонця і після обіду мівінячим пюре :) встигли і туди й назад. Потім був сильний вітер і тестування славиного намету Hannah Vertigo на найвищій точці полонини. Про намет пишуть, що він екстремальної серії, але, коли одна з трьох дюралюмінієвих дуг переламалась у двох місцях, стало якось соромно за фірму, продукція якої мені найбільше імпонує (в сенсі спорядження і одягу для гір). Тим не менше, намет вистояв ніч і дуже навіть незле себе зарекомендував у таких умовах. Декілька разів вночі думав, що вітер розірве на шматки тент, а нас зі Славою придушить дугами :). Того не сталось, а тому наступного дня, розуміючи, що з погодою все ще не щастить, поїли, попакували речі і спустились 201-шим загальнодоступним до траси (від перехрестя в Яблуниці до Буковелю). До Коломиї їхали Ікарусом. Як виявилось, у мами 10-го листопада день народження :).