Направду дуже складно морально впоратись і прийняти події, які відбулися упродовж останніх трьох місяців. Ще складніше осмислювати дедуктивні комбінації того, що може відбутись у майбутньому: Крим - як одна з причин... Відчуття двоякі, бо ейфорії від "перемоги" нема, ібо є усвідомлення, що це лише одна зі сходинок. З іншого ж боку дуже тяжко усвідомити кількість смертей на Майдані, а особливо тому, що серед Героїв і тато мого близького друга Вови з Коломиї, а також 6 постраждалих пластунів, одному з яких відірвало руку... Казав один вельмиповажний пластун, що ці жертви заради нашого кращого завтра. Не секрет, але й важко миритися з думкою, що люди мерзли/вмирали, а ти сидів у теплому офісі по 14-15 годин без вихідних доносячи інформацію про ті події до сотень тисяч людей навколо. Чи співмірна жертва?



У суботу в черговий раз пішов зі Славою на Майдан познімати. Через специфіку роботи був там лише кілька разів і здебільшого в роботі. Цей раз особливий - мільйон квітів, обгорілі будинки з тілами всередині, жінки, які прибирають Хрещатик-Інститутську... але зате тисячі виснажених облич із ледь помітними посмішками і добрими, повними сподівань очима... Водночас всі навколо: "Слава Україні!"