Сьогодні глянув результати фіналу конкурсу zavtra.ua пана Пінчука. Не те щоб дуже сподівався на ту стипендію, яка як не як зайвою б не була, але чомусь підсвідомо розумів, що маю якісь мізерні шанси аби її отримувати. Двох балів не вистачило аби бути вище чорної лінії, яка розділяла список від останньої призової 311 позиції. Як результат 422 місце у загальному рейтингу з 953 учасників фіналу. Трохи розчарований, але що поробиш...
Зате тепер можу спокійно опублікувати есе, яке висилав на цей конкурс і яке експерти оцінили балом 3,67 з 5.

Завтра: Світ, Україна, Я

Сьогодення диктує постійно нові умови існування в глобалізованому світі. Наше місце в масштабній системі вкоріненого світосприйняття, як це не сумно визнавати, займає далеко не першу позицію. Український ідеал процвітання невідомий за кордоном не через погану роботу зовнішніх відомств, а просто через його відсутність. Як може народ з тисячолітньою історією забути свою міжнародну суть? «Моя Батьківщина не там, де народився, а там де добре…». Це, очевидно, є однією з сотні причин непростого явища – утворення великої діаспори за кордоном. А, можливо, це просто страх усвідомлювати власну важливість перед своїм народом, нацією врешті-решт!
Наша роль сьогодні, на відміну від вже давно неактуальної думки «моя хата скраю», - формувати національно свідомих громадян, аби якісно вплинути на утвердження нової парадигми українства: «ми можемо». Сьогодні на наших плечах лежить досвід попередників, сотні років невизнання і пригноблення системи, яка усіма її «колоритними» моментами вижила тисячі світочів української культури. Лише від наших дій залежить чи дамо початок самодостатньому організму з чітко сформованими векторами і атракторами розвитку чи знову перегорнути вже забуту чорну сторінку історії нашого народу…
Категорія «Я» як частина свідомої, думаючої нації, а не маси простолюду, якісно впливаючи на перманентний потік подій, не може і не буде залишатись осторонь зміни свідомості тоталітарних принципів, укорінених у свідомості багатьох співвітчизників. Феномен «українства» вже є, але жевріючи від щойно розпаленого вогнища, може і, впевнений, запалає новим полум’ям вільної і думаючої нації…        
Наша невпевненість у «сьогодні» впливає на потенційно якісне «завтра». Допоки в нас не буде розуміння того, що дії окремих індивідів складають до купи елементи величезного конструктора нашого добробуту, доти його просто не існуватиме. Незалежно від причин, закриваючи очі на негативний досвід минулого, лише в наших і в моїх руках емпірично втілити нехай і незначний, але суттєвий внесок у творення якісно нової моделі національної свідомості, відкинувши бутафорично демагогічні закиди устійненої ідеології.