Щойно приїхав зі столиці, де презентував свою наукову роботу у фінальному турі конкурсу "Спудейські есеї", який організовує фонд дружини колишнього Президента. Природно, що конкуренція була велика (39 людей у моїй секції, і це вже фіналісти!), але навряд лише через це привіз трохи неоднозначних вражень, які впродовж виступів і юзання безкоштовного wi-fi, записував на папіряці. До речі, познайомився з пластункою з Тернополя Зоряною Удич. Вона як і я презентувала свої напрацювання і врешті увійшла до 6-ки найкращих. Про враження трохи нижче.

Їхав трохи безтолково і туди і звідти, бо поїзди то невчасно для мене приїзджають або відбувають. Але тішуся, що мав можливість побачитись з Вікою (Слави Мізерного майбутня дружина :) і Олею Решетиловою (колишній шеф у прес-центрі, тепер серйозна журналістка газети "День"). Словом, посиділи досить концептуально, як би це не заголосно сказати :) і певною мірою ще й завдяки Тарасові Тимчуку, який приєднався до посиденьок у затишній квартирі біля ст.м. Дорогожичі. Як наслідок, на вокзал їхали на таксі (27 грн.!!), за 10 хв. до відправлення поїзда ще вмостилися на бокових місцях вагону аби допити..ой.доїсти бутерброди... А ще думав чи є сенс взагалі їхати до Києва :)

Рефлексії стосовно конкурсу.

Я абсолютно не претендую на якусь об'єктивність зі свого боку і пишу це не через те, що дуже злий, бо не зірвав джекпот :). Але багато речей мене просто збили з толку.

1. Міжнародний конкурс наукових робіт "Спудейські есеї", що, на моє розуміння, є одним з відгалужень "Новітнього інтелекту України" - відомого конкурсу, який організовує фонд Катерини Ющенко. Серед тлумачень дефініції "спудей" є такі: "На сьогодні це слово вміщує в собі значення «учень взагалі»: У́ЧЕНЬ (той, хто вчиться у школі, середньому навчальному закладі, у якогось фахівця); ШКОЛЯ́Р (у школі); ВИХОВА́НЕЦЬ (школи, навчального закладу, дитячого будинку тощо); КУРСА́НТ (військового училища); СТУДЕ́НТ (вищого навчального закладу)." Про аспірантів і людей з науковими ступенями і академічними званнями там не йдеться. У мене запитання: чого називати конкурс студентським, коли за моїми підрахунками більше 30% виступаючих у моїй гуманітарній секції були аспірантами чи навіть кандидатами наук і доцентами? Виступав хлопець-школяр і розказував про вишивку!!! говорячи, що писав роботу з "різних книжок". І були люди, які вже видали не одну монографію наприклад. Хоча на сайті конкурсу і пише, що є вікова градація, але її реально не було, оскільки хоча і обрали 6 найкращих, проте премія ж лише одна на гуманітарну секцію.

2. Нема поділу по напрямках. Як можна за якимось однаковими критеріями оцінити роботу, наприклад історичного характеру, порівнюючи її з актуальною для журі проблемою бездомних дітей в Одесі? Я більш ніж впевнений, хоча може дещо ідеалізуючи суть, що це не є правильно. Робіт з історії було лише 2. Моя і хлопця, який говорив про семантику кольорів на прапорі України зачіпаючи минуле. Були роботи з педагогіки, психології, журналістики (до речі, я так і не зрозумів чи дівчина хотіла заново переписати історію голодомору 32-33 р. чи все-таки написати працю, яка стосується журналістики), ну і ще багато інших. Думаю, варто розділяти напрямки, навіть якщо треба зменшити суму гонорару.

3. Журі. Безперечно, люди розумні і з досвідом, тут мови нема. Але як може судити правник чи державний службовець роботу з психології??? Треба ж від чогось відштовхуватись, а не керуватись тим чи сподобалась назва чи ні. Звучали закиди типу "у мене нема вашої роботи, тому задаю запитання", яке не стосується об'єкту дослідження. Або перше запитання, яке після 5-ти хвилинної доповіді про історію Пласту в Канаді, мені задав поважний дядько: "А ви є членом цієї організації?". Як на мене це не є доречно. Принаймні можна якось по іншому сказати, наприклад "чому обрали таку тему". А якщо його синові чи дочці десь на пластовому таборі дуже не сподобалось, то він 90% не поставить задовільної оцінки пластуну. Все просто як палець. Оцінюючи чиюсь працю треба хоча б самому трохи в ній розбиратись, ну принаймні аби були якісь інтелектуальні претензії на те. Запитувала мене пані констатуючи факт, що ніби Пласт така собі невелика, непоширена організація. Мало Америку мені не відкрила. 10 000 пластунів лише в Україні - це не поширена? Звісно, на сході країни пластунів мало, але ж у східняків і моральні пріорітети часом різняться від наших. Від захисту, звичайно, багато залежить, але коли пані приходить під кінець всього процесу "заслуховування" презентацій і просто дуже театрально виступає (вже не вперше) говорить про впринципі банальні речі, а журі ж звичайно в захваті від випадів, підстрибувань і маніпуляцій голосом чи руками...

То далеко не все, що хочеться написати, але ж якось негарно вносити суб'єктив у ситуацію. Безперечно люди там зібрались достойні і не дурні - це природно. Звісно, що дуже багато залежало від захисту, який я відверто пишучи провалив. Хоча тему знаю дуже добре, текст виступу майже на пам'ять... Але квінтесенцією всіх провалів був, як на мене, поганий підхід до організації конкурсу і непродуманість структури. Якби ж були умови більш сприятливі: невимушена дискусія чи нехай навіть традиційний захист, але хай історики слухають істориків, архітектори архітекторів, а культурологи культорологів. Чи можна співставити рівень знань і досвіду школяра з емпірикою кандидата наук? Питання риторичне.

Їду по чергову порцію суб'єктиву, але цього разу в Рівне.