Recent Posts

Блог переїхав. Відтепер за оновленнями стежте за адресою artemioz.info

This blog has moved to a new location. For updates please see artemioz.info

Інтерв'ю з Послом України в Японії

В останній день перед відльотом з Токіо заїхав у Посольство України в Японії і мав дуже цікаву розмову з паном Послом Миколою Куліничем.
---
Микола КУЛІНИЧ: Японці бачать в Україні серйозного партнера
Про спільні культурні коди

Днями Японія і Україна відзначили 20-у річницю встановлення дипломатичних відносин. Символічно те, що рівно рік тому з офіційним візитом Японію відвідав Президент Янукович, і в результаті була підписана Спільна заява щодо українсько-японського глобального партнерства. Із нагоди річниці та для відзначення цієї дати в обох країнах відбувається низка заходів. Зокрема, посол України Микола Кулінич провів зустріч із віце-міністром закордонних справ Японії Кадзуюкі Хамадою, упродовж якої сторони обмінялися листами-привітаннями між вищим керівництвом та головами зовнішньополітичних відомств обох держав. Окрім того, він виступив із публічною лекцією перед діловими, політичними колами Японії, а також представниками японської парламентської Асоціації дружби «Японія — Україна». На зустрічі говорили про зміни і досягнення в економіці України, реформи, здобутки та перспективи українсько-японської співпраці. В Україні ж Посольство Японії проведе низку культурних заходів, спрямованих на відзначення цієї річниці.


Мабуть, найважливіше те, що на початку лютого в Токіо відбудеться симпозіум і семінар у префектурі Фукусіма з участю експертів та науковців з України, які говоритимуть про досвід і технології країн СНД із реабілітації та відновлення навколишнього середовища після атомної катастрофи в Японії.

Під час перебування в Японії журналіст «Дня» зустрівся з Надзвичайним і Повноважним Послом України в Японії Миколою КУЛІНИЧЕМ, який в ексклюзивному інтерв’ю розповів про здобутки співпраці і про спільні культурні коди японців та українців.

— Пане Посол, що зроблено за два десятиліття міжнародної співпраці між Україною та Японією, і які плани щодо подальшої співпраці?

— Для Японії це невеликий термін, а для нас 20 років — це життя однієї країни. Я був фактично першим дипломатом, який відкривав у Японії посольство, а приїхав сюди із сім’єю у 1994 році. Посольство відкрили 23 березня 1995 року. Я пам’ятаю перший звіт, коли товарообіг між нашими країнами був на рівні 124 млн доларів. Для порівняння, напередодні кризи у 2008 році — це 3 млрд доларів. І це вже зовсім інший вимір. В України з Канадою набагато менший товарообіг, ніж з Японією.

Японія — велика країна, яка має фантастичні можливості, потенціал як технологічний, так і фінансовий. Тоді нашим завданням було зробити все, щоб відносини були взаємовигідні і цікаві, одночасно треба було реалізувати як їхній, так і наш потенціал. Іще в 1990-х Україна для японців була незвичною і нас сприймали як частину Радянського Союзу. Пам’ятаю, перші чотири роки (1994—1998) я пояснював, що Україна — це не Росія. Сьогодні ми «вийшли з тіні». Україна для Японії — це, насамперед, важлива східноєвропейська країна.

Раніше японці дивилися на нас через призму торгівлі, інвестицій, бо для них Україна — це насамперед ринок. Через лихо березня минулого року вони по-іншому побачили співпрацю. Досвід Чорнобиля відкрив інший пласт наших відносин. Виявилося, що і в нас є технології, є такий досвід, якого в них немає. Японці спочатку відмовились від допомоги багатьох країн, але потім стало зрозуміло, що катастрофу такого масштабу самостійно їм не подолати.

Нині ми виходимо на те, щоб реалізувати закладену минулого року у Спільній заяві двох лідерів концепцію глобального партнерства. Такий документ — перший в історії української дипломатії. У нас є заяви про стратегічне партнерство, але глобальне — одне. Це тому, що наша співпраця стосується ширших сфер — ядерної енергетики, продовольчих проблем тощо.

У Японії сьогодні 60% завізного продовольства. На класичних ринках наразі домінує Китай. Японці нині забезпечують продуктові потоки з Австралії й Америки, але все одно їм потрібно диверсифікувати цей ринок. І найкращим варіантом є Україна з її чорноземами. Якби нам такі технології, то Україна була б однією з найбільших експортерів. Японці можуть обробляти лише 20% своєї землі і, тим не менше, двічі на рік збирають урожай. У результаті співпраці в цьому напрямку в них є розуміння, що ми — серйозний партнер. Найближчим часом буде підписаний меморандум про співпрацю в агросфері, Україна буде першою країною у світі, з якою Японія підпише угоду по ядерній безпеці і подоланню наслідків катастрофи. Інша важлива сфера — «зелені інвестиції». До кінця року маємо підписати контракт майже на півмільярда доларів.

Японці бачать в нас потенціал, але треба його реалізувати, і головне — маємо зробити це грамотно і системно. Ми навіть часто недооцінюємо, як серйозно японці до нас ставляться, тому що це люди з іншою ментальністю. Вони не живуть сьогоднішнім днем, а Японія для японців не закінчується за порогом свого дому.

— А за останній рік, відколи Президент підписав із Наото Каном вищезгаданий документ, якісь практичні кроки для покращання співпраці зроблені?

— Трагедія в Тохоку (північно-східний регіон острова Хонсю, постраждалий район. — Ред.) дещо стримала наші плани, бо півроку Японія була зосереджена на вирішенні внутрішніх питань: ліквідації наслідків аварії. Тільки на ліквідацію катастрофи вони витратили 230 млрд. доларів. Але треба віддати належне, що жодного свого проекту японці не скасували. Наразі завершують будівництво нового терміналу в Борисполі, є розробка мосту через Південний Буг у районі Миколаєва. Можливо, вони фінансуватимуть будівництво нових ліній метро в Києві. До речі, у листопаді тут був Олександр Попов і вів переговори про оновлення всього вагонного парку Київського метрополітену. Фактично, ми співпрацюємо в усіх напрямках, про які домовились. А візит Президента концептуально визначив те, як саме ми будемо співпрацювати.

Ви одні з перших дізнаєтесь, що японці інвестують нові технології у металургійну галузь. Одна з провідних сталевих компаній в Японії «Кобе Стіл» не просто веде переговори, а взяла на себе зобов’язання забезпечити абсолютно нову, бездоменну систему виробництва сталі. Лише в Міннесоті у США є завод, який працює за їхніми технологіями. Тепер на території колишнього СРСР буде перший такий завод в Україні. До речі, віце-президента цієї компанії ми призначили Почесним консулом України у районі Кансай, в Кобе. Це і є серйозна інвестиція — і не в грошовому, а технологічному еквіваленті. Власне, в таких кроках і виявляється модернізація.

У Японії є інноваційні технології і миттєве їх впровадження. Сьогодні є конкретні бізнесові структури, які повноцінно співпрацюють з японськими компаніями. Ініціаторами такої співпраці раніше була Японія, бо вивчала ринок. Наразі Україна сама ініціює подібні рішення. В українців є розуміння, що потрібно якщо не повністю міняти структуру нашої економіки, то хоча б реформувати та модернізувати її. Наші інженери не гірші за японських, але в Японії є ще можливості шаленої акумуляції грошей.

— Якою тепер Японія бачить Україну?

— Українці часто абсолютизують, мовляв, Європа — це для нас усе. Це важливо, але не правильно. Ми можемо залишити поза увагою таких серйозних партнерів, як Японія, Китай, Корея та інші азійські ринки. До речі, економіка Китаю — це «переварена» економіка Японії, бо всі технології, які там працюють — або американські, або японські. А японці вважають Україну серйозним партнером.

— А яка ситуація з вирішенням візового питання?

— Японська візова й імміграційна політики — одні із найжорсткіших у світі. І зрозуміло чому: вони «побудували щастя» для себе, для них ідентичність — не пустий звук. Японці дуже обережно ставляться до різних імміграційних потоків, бо історія візової політики їх навчила бути вкрай обачними. До України в Японії немає претензій, але винятків вони не роблять. Візова політика навіть жорсткіша за американську. Єдине — можливо в майбутньому впровадять безвізовий режим для власників біометричних дипломатичних паспортів. За часи Токугави (феодальна Японія, період Едо, 1603 — 1868. — Ред.) була введена заборона будь-кому приїжджати до Японії, а самим японцям — залишати свою країну. Через тривалу закритість, японці ментально з нею змирилися. Лише останнім часом вони почали їздити за кордон, і тепер це найбільш подорожуюча нація у світі.

— Чи цікава японцям Україна?

— Надзвичайно цікава, бо це так зване new destination. Уже нецікаво мандрувати в Париж чи Рим. 2010 року в Японії під час засідання Всесвітньої організації туризму оголосили, що Україна — країна №1 серед нових туристичних напрямків. І не дивно, бо, наприклад, як в одній країні — і стільки етнічного різноманіття. А Ялта для них — взагалі ключове слово, насамперед тому, що під час Другої світової там було визначено долю Японії.

У японців колосальний інтерес до української культури. Вони обожнюють класичний спів, і є дві речі, які не можуть залишити їх у спокої — це балет і опера. Нещодавно наш Одеський оперний театр виступав у Токіо з оперою «Турандот» Пуччіні. Побачити це прийшли навіть представники імператорського двору. Біля мене сидів головний церемоніймейстер двору — він був у захваті. Авжеж, лише елітні країни можуть таке собі дозволити. Коли приїжджала наша Вікторія Лук’янець, солістка Віденської опери, так просто був фурор. Український оперний спів — це, дісно, бренд.

До цього часу в Кіото є балетна школа Терада, яка 35 років співпрацює з Національною оперою ім Шевченка, а син Мічіко Теради (директора Terada Balet Art School у Кіото) Набухіро — заслужений артист України, соліст українського балету.

Японці добре знають український спорт, їм відомі імена Бубки, Шевченка... Мене запитують футбольні агенти, коли ж Шевченко перейде грати в Японію. А ще декілька десятків років тому тут не було футболу взагалі. Зараз — футбольний бум і японські фани приїдуть на Євро-2012.

— У Вас на стіні висить портрет Тайхо Кокі — 48-го йокодзуна (найвищий титул і звання сумоїста) і 32-х разового переможця Великого турніру сумо. Він, вочевидь, є одним із найвідоміших сумоїстів у світі. Про те, що він українського походження* сьогодні дізнається дедалі більше людей. А як сам Тайхо себе ідентифікує? Чи свідомий він щодо свого українського коріння?

— Ми з ним, до речі, хороші друзі. Нещодавно Президент нагородив його орденом «За заслуги» ІІІ ступеня, який я йому передав. У розмові Тайхо сказав приблизно таке: «У мене в житті було все: і слава, і гроші, і шалена популярність. Шкодую лише про одне: що не знаю рідної української мови — мови, якою розмовляв батько. Я б з великою радістю говорив з Вами українською». Це феноменальна людина і наше надбання — «кодове» слово. Раніше Тайхо був упевнений, що він із «сорен», бо виходець із Радянського Союзу, але згодом змінив свою думку. Тайхо до останнього часу хотів приїхати в Україну і виховувати українця-сумоїста, але наразі дуже хворий. Він не лише 32 рази був чемпіоном, але й пішов таки непереможним.

— Що, на вашу думку, подібного у сприйнятті світу японців та українців? Які уроки японського досвіду могли би бути корисними для України?

— Ми подібні в щирості, але в них вона дещо інша. Японці інтроверти — люди в собі. Вони ніколи не демонструють своїх почуттів, але у ставленні одне до одного дуже щирі. Не сприймають вони американський індивідуалізм через свою колективність. Нещодавно дивився фільм «Наталка Полтавка», де грала Наталія Сумська. Там був кадр, як вона йде селом і весь час вклоняється — як японці. Адже ми колись так само робили.

У японців дуже сильно розвинене почуття відповідальності. Під час землетрусу минулого року я був у літаку, а моя дружина залишилася в Токіо. У ті хвилини вона йшла на пошту надсилати синові листа. Коли підходила до відділення, все почало хитатися, люди сіли на проїжджу частину. Вона зайшла і побачила поштаря, який, посміхаючись, взяв у неї конверт, зважив, наклеїв марку, видав квитанцію. І це все — під час сильного землетрусу! Ми дотепер зберігаємо квитанцію, на якій видно дату і час — 11 березня о 14:46. Ось символ рівня виконання своїх обов’язків! У цьому — вся Японія.

Японці — перфекціоністи за своєю суттю. Все, що вони роблять — роблять найкращим чином. Якщо Діснейленд — кращий, ніж в Америці, якщо віскі — краще за шотландський скотч. Це хороша мотивація і драйв — узяти щось і зробити якнайкраще. «Своя територія і запозичений досвід» робить Японію такою, якою вона є. Звичайно, ми — не Японія, але нам є чого вчитися.

Для японців питання честі і достоїнства — не пустий звук. Їх можна гнути, але — ніколи не зламати. Зрештою, вони задають тональність для всього світу. Японська преса в основному пише про людей, які звеличують націю, а не про псевдогероїв, а це є ознакою поваги до самих себе. Від японців можна підзарядитися енергією самосвідомості, гордості за націю і розуміння того, що і нам нема чого соромитись. Вони самотужки збудували свою країну і цим пишаються.

— Яка кількість українців живе в Японії? Чи є комунікація між ними і українська громада?

— Українців у Японії невелика кількість — близько 500 наших земляків на консульському обліку, з них були на території Тохоку 87 осіб. На щастя, їх усіх вчасно евакуювали. В основному українці в Японії — це жінки, які вийшли заміж за японців. Є також невелика кількість дослідників, бо японці укладають контракти з нашими вченими. Ми спілкуємося з ними під час виборів, коли потрібно зареєструвати дітей, шлюб тощо. Громади чи діаспори, як у Канаді чи США, тут немає, бо кожен займається своєю справою і живе ритмом життя Японії.

*Батько Тайхо Маркіян Боришко народився у Харківській області. На початку 1900-х разом із батьками він переїхав на Сахалін, де у 1928 одружився з японкою Кійо Ная. Пізніше, у 1940-му народився Кокі (Тайхо). В останній рік війни Маркіяна переселили у режимний квартал для іноземців у місті Оодомарі, а дружина переїхала на Хокайдо. Пізніше Маркіяна засудили до 10 років позбавлення волі за антирадянську пропаганду. Помер у м. Южно-Сахалінськ у листопаді 1960 року - саме під час проведення турніру з сумо, в якому його син вперше переміг.




Поділитись:

Інфа

Artem Zhukov

Люблю подорожі, гори, фотографію, гітару, Пласт, ровер

comments powered by HyperComments