Recent Posts

Блог переїхав. Відтепер за оновленнями стежте за адресою artemioz.info

This blog has moved to a new location. For updates please see artemioz.info

Канадська хроніка

Летимо вже останнім, третім літаком до нашого місця призначення, з’явилася хвилинка, та й подумав надрукувати трохи електронних букв... Нижче як все починалося і як є дотепер.

Острог. Близько 7 години вечора ректор «поблагословив» нас і сівши у старий «ЛАЗ» поїхали до Борисполя. Дорогою трохи співали, мало спали, але доїхавши о 1 ночі все-таки до напівовального приміщення з купою машин попереду, та ще й з табличкою «Термінал Б», розуміючи, що то аеропорт. Біда лише була в тому, що наш літак лише о 5 ранку вилітав до Франкфурта (то в Німеччині), тому ті 4 години, які лишалися, ми витратили на попивання кави, говоріння, дивування з того, який все-таки неякісний український сервіс в усіх його проявах, а особливо авіа... Десь за 2 години до відправлення довелося пройти реєстрацію багажу, квитків, проходження металодетектора і чекання на літак (як виявилося, то був європейський Aerobus 319, на 120 місць. І тут не без сюрпризів: квиток мені попався з місцем біля вікна, з чого я дуже тішився, бо якраз коли злітали сходило сонце... фотографії Землі з висоти 10 тисяч метрів (або 10 кілометрів) – то неабияка забавка для фотоапарата, а для очей добра нагода побачити щось нове, до того невідоме... Летіти довелося недовго: 2,5 години, проте сервіс німецьких авіаліній Lufthansa якраз відрізняється вишуканістю і смаком його персоналу. Їсти давали один раз, але більше якось і не хотілося... під нами Україна, Польща і нарешті Німеччина.... Сидіти в літаку, який прилетів запізнившись на 10 хвилин і який втратив можливість випустити пасажирів (через те, що трапа вільного не було), хоча і не дуже приємне перспектива, але за півгодини все було добре.
Аеропорт Франкфурта – то особлива історія, яка, зрештою, гідна написання окремого листа. Там ми чекали 6 годин, за які встигли зробити електронну презентацію, змучитись, походити по магазинах Duty Free (що означає безмитна торгівля, тобто покупець не платить за товар податки, всякі ПДВ і те де, коли його купує, внаслідок чого він дешевший). Ціни проте там не дуже дешеві...
Літак Франкфурт – Ванкувер. Сама думка про те, що можна летіти 10 годин 10 тисяч кілометрів, та ще й на висоті 10 тисяч метрів – вже не просто співпадіння  і все-таки, сподіваючись на те, що летітимемо боїнгом 747, нас розчарували. Бо! Летіли ми зовсім новеньким його аналогом Aerobus’ом 340-600, очевидно ті числа мало що говорять, але з досвіду  напишу, що літак описати словами важко. 4 величезні двигуна (вищі за людину), всередині економ-класу (тобто того, в якому ми летіли) на кожному кріслі вмонтований телевізор, в якому всі 270 пасажирів окремо могли дивитися різні канали, слухати музику... але і тут не без сюрпризів  квиток мені знову попався «біля вікна», а сподіваючись побачити під нами атлантику, побачив і пофотографував Північне море, Ісландію, Гренландію та північну Канаду, що теж принесло неабияке задоволення. Тому, що аж ніяк не сподівався, що літак летітиме таким довгим шляхом, проте гренландські гори – то просто фантастика, а з висоти, на якій і птахи не літають (а температура за літаком -50) – то просто... нема слів. Обслуговування в літаку. Окрім 2 разового прийому їжі (яку навіть можна було вибрати), чи не кожних 5 хвилин просили соки, кави чаї, алкогольні напої (в асортименті більшому ніж в найкращому коломийському закладі, від бурбона до текіли, від коньяку до пива, але пива того, яке коштує мінімум 15 грн за маленьку пляшку. А тут, як кажуть, якщо заплатив – використай сповна, що ми успішно й робили, інколи нагліючи, використовували можливість пити воду боржомі, колу з америки, каву спеціально зготовлену для нашого авіарейсу, чи пива, аналогів якому в Україні поки не бачив.
Ванкувер. Хм. Канада! Дивно, але колись людям потрібно було витрачати місяці аби добратись туди, куди ми, по суті, летіли 13 годин. Інший материк, інша країна, та навіть люди не такі. Але перше враження склав аеропорт, який завбільшки як 5 борисполів помножити на 5 поверхів і плюс так з 30 злітних смуг . Здивувало те, що всюди під ногами коврове покриття, яке таке чисте, ніби як завжди нове. Ескалатори окрім того, що швидко везуть, ще й не гудуть. Персонал привітний і всі допомагають, підказують. У Німеччині, наприклад, мало того, що нічого не розуміли німецькою, ще й людей до біди, всякі індуси, араби, чорні, мулати (словом, всі національності). У Канаді же зовсім по-іншому. По прильоту пішли по багаж, який летів з нами, але який забрали ми лише там. Мого рюкзака довго не було, тому підозрював, що він не долетів або загубився. Але все добре, він прийшов останнім  Туалети! Окрема історія. Зовсім не такі як у Європі. Інший стандарт, інший унітаз, та все інше. Американські туалети чимось дуже схожі, але ці чистіші. Зареєструвавшись у відділі імміграції (пояснивши канадійцям хто ми такі і чого приїхали), довелося йти на ще один літак... купили квитки, зареєстрували багаж, зустрілися з канадійцями, з якими будемо 4 місяці, сіли в аналог нашому кукурдзянику, але звичайно канадського зразка . Ну власне і зараз сиджу біля вікна літака , біля мене старша канадка, з якою вже встиг поспілкуватись і яка сказала, що маю добру вимову і взагалі добре говорю аглійською, пишу того листа і дивуюся з того, що на ноутбуці 4:38 ранку, а на годиннику 6:35 вечора, проте не українського, а канадського. Не лягав спати 2 доби, за 2 українських ночі навіть не спав 20 хвилин, пролетівши купу тисяч кілометрів, переживаючи одну і ту ж годину 10 разів і долітаючи 3 літаком до міста, в якому доведеться жити 2 місяці, розумію, що сьогодні ще півгодини польоту і півгодини паромної переправи через океанічну протоку, яка з’єднує острови з материком і ще година автобуса, який довезе нас до табору в горах (Кордильєри, Скелясті західні канадські гори), де ми проведемо 4 дні, акліматизовуючись і знайомлячись з програмою і людьми.
У будь-якому разі то добра нагода побачити світ, поспілкуватися з людьми і дізнатися про індіанську культуру, яка про себе заявила ще в аеропорту, бо багато національног одягу, різблення і всякого іншого висіло у вітринах магазинів. Щойно дядько-капітан нашого останнього на сьогодні літака повідомив аби пристебнути ремені, що означає спуск до землі, до аеропорту міста Принц Рупер. Тобто ноутбука я закриваю з надією, що відправлю того листа як тільки доберусь до інтернету...

Друга спроба дописати листа-хроніку сьогоднішнього дня.
Отже, прилетіли до Принца Руперта, звідки нас забрали 2 автобуса з аеропорту, після чого зустріли канадійців і пересіли на ще один автобус, який власне і довіз нас до готелю в горах, де зараз і живемо. Дощик був і власне є. Їхали містом, не можу сказати, що воно аж якесь дуже особливе, але звичайне, провінційне, портове, як я і думав. Готель досить незлий, кімнати, душ, хоча і якесь воно все американське, чи ба канадійське . Тут проведемо 4 дні. Розпакувались, поділились по кімнатах, які розділили з канадійцями. Були якісь мінімальні знайомства і десь зараз плануємо йти спати (після гарячого душу, який вже приняв). У нас зараз 23.20, вдома бачу 9.20, листа очевидно ви приймете ввечері, тим не менше. Навколо всі англійською розмовляють, навіть діти в автобусі з аеропорту :)
Ну і такі от справи у далекій заокеанічній Канаді 

Поділитись:

Інфа

Artem Zhukov

Люблю подорожі, гори, фотографію, гітару, Пласт, ровер

comments powered by HyperComments