Recent Posts

Блог переїхав. Відтепер за оновленнями стежте за адресою artemioz.info

This blog has moved to a new location. For updates please see artemioz.info

Горгани-тріп - 2010

Домашня їжа і 13 годин сну – все чого треба для часткової рекреації організму після 4-ьох денного приємного виснаження в горах. Цього разу вони особливо вплинули на свідомість. Дивно, бо черговий похід таким би й залишився, без притаманних йому «кольорових» тонів когнітивних суперечностей, але чомусь не цього разу. Вже вкотре традиційна втеча подалі від урбанізованого світу не обійшлась без найнесподіваніших проявів рутинного континууму :).

Останнім часом похід в гори не був якоюсь мегаособливою подією. Як звичка, а часом як обов’язок організувати для пластунів 2-3-х денну мандрівку до карпатських вершин, обмежувалась технічним і фізичним подоланням пов’язаних з цим труднощів і як результат – купа вражень і сотні фотографій. Цього разу до фізичного, технічного і фотографічного додалась ще й потужна емоційна складова. Емоційна якраз у найнесподіваніших проявах :) і не обмежена психічною реакцією на фантастичні краєвиди чи складністю підйому/спуску з гір.



Після мізконавантажуючого вступу до магістеріуму, а перед тим державними екзаменами, мало не кожен день марив про більш-менш серйозний вихід в гори. Незмінний компаньон у тій справі, Слава, не міг визначитись до останнього моменту йти чи ні, а потенційний компаньон, Назар, проміняв гори на пластовий табір.

Одного дня задзвонив мобільний і Віка (Слави майбутня дружина) наполягла на своїй ініціативі походу, мотивуючи це тим, що безперервна робота у газеті «День» і життя в столиці не може обійтись без такого потрібного виду «відпочинку». Аліса і її бойфренд Діма були теж не проти приєднатись (останній, до речі, навіть скоротив свою вакацію на морському узбережжі), так само як і Христина – пречудова дівчина зі Львова, яка впродовж місяця проходила практику в «Дні» разом зі Славою та Алісою. Упередженість стосовно потенційних складнощів у спілкуванні між незнайомими людьми згодом була тотально розвіяна :).

Домовились зустрітись у п’ятницю вранці в Івано-Франківську. Слава з Рівного приїхав ще в четвер, але вирішив погостювати у нанашки у Франику і прийти вранці на вокзал. Зі Львова Христина приїхала вночі, а тому їй довелось чекати в залі очікування до 7-ї ранку. Віка з Києва і Діма з Алісою з Хмельницького (а взагалі із Старокостянтинова) приїхали трохи пізніше. Поїзд, яким їхав я, подолав 60 кілометрову відстань між Коломиєю і Франківськом за рекордні 130 хвилин! Купили трохи їжі, попакували рюкзаки і виїхали до Надвірної, а потім маршруткою до с. Бистриця. Там докупили хліба і пішли. Місцем першої ночівлі, як і планувалось, було озеро проти течії потічка Озерний (на 500-метрівці Озерним позначено не той потічок). Йшли близько двох годин, але оскільки формат маршруту був відпочинковим, то й хотілось не вельми себе навантажувати зайвими кілометрами у перший же день, хоча це й не вдалось згодом реалізувати :). Наступного дня все ж вилізли на Ведмежик і Довбушанку, але з якими жертвами! Тричі блуканули, йшли весь день в спеку, а під кінець ще й відсутність води давалась в знаки. Тут я трохи переоцінив можливості і витривалість компаньйонів, 3-є з яких взагалі вперше в гори вийшли, а тому розпланував маршрут так: Бистриця-оз.Озерний (ночівля)-Ведмежик-Довбушанка-пол.Бладжив (ночівля)-Малий Горган-Синяк-пол.Хом’яків (ночівля)-Хом’як-вдсп.Гук-Татарів/Микуличин. Другу ніч провели біля р.Зубринка відразу після спуску зі стежки із Довбушанки. Вирішили не продовжувати далі штурм Мал.Горгану і Синяка, а повернутись до цивілізації із ще однією ночівлею, але вже ближче до Яремчі. Так і зробили наступного дня, хоча до Яремчі йти було далі аніж до Буковеля, проте на мапі 201-ший «загальнодоступний» виглядав більш привабливо для втомлених урбанізованих особистостей ніж потенційний підйом на г.Довгу і спуск вниз. 201-ший загальнодоступний насправді таким мені не видався. Перепади висот незначні, йти неважко, особливо, якщо йти в сторону Яремчі, маршрут промаркований, але цікаво, що маркування добре видно коли йти якраз у зворотньому напрямі. Багато розвилок, яких на 500-метрівці просто немає, а тому доводилось часом спускатись то однією то іншою дорогою аби переконатись, що напрям дійсно той, який треба. Тим не менше, дійшли до лісництва біля Яремчі, де й заночували. У понеділок сіли в поїзд о 11.30 і приїхали до Франкіська, де після обіду в піцерії роз’їхались…

Походеньки були далеко не такими «сухими» як вищенаписане. Переживання, мікро-сварки, нерви і т.д. поєднувались з надто приємними речами, які компенсували ті мізерні мінуси. За 4 дні вдалось поспати не більше 10-ти годин. Хоча це не вперше, проте вчора, коли їхав у маршрутці, аналізував не лише похід, але й деякі аспекти свого сприйняття всього навколо, то виявив, думалось, відсутні, мені емоції стосовно всього. Виявляється, тотальне раціо не в більшості! Тішуся з того :). Ніколи не задумувався які насправді потрібні люди, які оточують і яких дійсно треба цінувати. Я такого до сьогодні ніколи б не написав!!! :). Навчився (або принаймні починаю) дякувати за часопроведення. Сподіваюсь, це не постгірська ейфорія, а правдиві емоції, бо коли вони є – це ну дуууже вже прикольно :).





Поділитись:

Інфа

Artem Zhukov

Люблю подорожі, гори, фотографію, гітару, Пласт, ровер

comments powered by HyperComments