І все-таки на лижі я поїхав. Шкода, що лише раз за цілу зиму, але вже як є.
Виявив у рюкзаку забутий з вчора фотоапарат і подумав, що було б геть недобре нічого не сфотографувати. "Шедеврального" в тому, звісно, нічого нема, але "для галочки"...
Все було б дуже навіть прекрасно, якби не... сноубордисти! Вже вкотре переконуюсь, що їх не можна пускати на один схил з лижниками. Сьогодні тричі бачив як сноубордист заїхав в іншого, заїхав в лижника, мало не заїхав в огорожу. Більше того, інструктор, з яким довелось їхати до Коломиї у машині, теж згадував сьогоднішній невтішний досвід зі сноубордером. І я, відкатавшись досить активно весь день, в один із останніх підйомів на витягу не зумів добре з нього "з'їхати" через... як би ви думали через кого? сноубордера! Дядько підрізав мені лижі і я трохи впав. Деякі місця болітимуть, очевидно, ще зо днів 5, але ці мінімальні жертви - ніщо, порівняно хоча б з одним днем в році, коли можна забути про речі буденні, роботу і всяке таке, і насолодитись снігом в обличчя, пустими схилами в понеділок, добрими лижами і швидкістю... :)
Blogger Comment
Facebook Comment