Recent Posts

Блог переїхав. Відтепер за оновленнями стежте за адресою artemioz.info

This blog has moved to a new location. For updates please see artemioz.info

Інтерв'ю з паном Сігекі Хакамада

У Японії видзвонив відомого експерта з японсько-російських стосунків пана Хакамаду, який погодився зустрітись і відповісти на декілька запитань.

Сігекі ХАКАМАДА: Японія довела, що країна може стати багатою навіть без ресурсів




Упродовж дев’яти днів завдяки ініціативі японського уряду я брав участь у прес-турі, організованому Іноземним прес-центром Японії (іміджевою організацією, яка співпрацює з журналістами усього світу). Ознайомитись з тим, як країна долає наслідки катастрофи березня 2011-го приїхали десять журналістів зі світових медіа: з Австрії, Іспанії, Італії, Фінляндії, Швеції, Швейцарії, Росії, а також Словенії та Нідерландів. Від України — «День».

Японці продемонстрували, насамперед, свою «візитну» картку — колосальний культурний спадок країни. Завдяки спілкуванню з представниками уряду, професорами університетів та власниками компаній ми побачили «офіційну» Японію. А через центри сучасної попкультури, комікси манга, різноманіття ІТ-індустрії, Tokyo Sky Tree (на сьогодні найвищу у світі телевізійну вежу), центри анімації та Акіхабару — сучасну особливу й оригінальну країну.
Ми відвідали також Великий турнір сумо, декілька буддійських храмів, фестиваль Хатсукаясаі в храмі Мотсу-джі для відзначення Нового року й на власні очі переконалися, що японці справді з особливою повагою ставляться до своєї колосальної культурної спадщини, а головне — вміють добре презентувати її іншим.

Варто віддати належне японцям, бо не кожна країна зможе так швидко й ефективно впоратись із наслідками того, що спіткало країну минулого року. Вони добре розуміють, що відновити імідж безпечної й екологічно чистої країни в очах світової спільноти — завдання далеко не другорядне. І тут справа, як мені здається, не тільки в колосальних коштах, які виділив уряд (230 млрд доларів США), а й у ментальних особливостях народу і вмінні долати труднощі, не опускати руки та йти далі. Аеропорт міста Сендай, який відбудували всього-на-всього за шість місяців, і у вересні минулого року він прийняв перший після катастрофи літак, є чи не найбільшим промовистим символом цього. Місто Наторі в префектурі Міягі (10% місцевого населення загинуло або зникло безвісти під час цунамі), яке часто можна побачити на фотографіях, було вщент зруйноване.

Територіальна пустка з одинокими вцілілими будинками є одночасно й нагадуванням світові, що технології часто безсилі проти природних стихій.

Економічним гігантом Японія стала після Другої світової війни не без впливу і допомоги США. Своя невелика, але густозаселена територія й запозичений досвід сформували економіку країни, але основною заслугою японців є особливе ставлення до роботи, яку вони виконують. Одним із останніх був наш візит до містечка Юаса в префектурі Вакаяма — місця, де упродовж 750 років ще з періоду Камакура за автентичними технологіями виготовляють соєвий соус. Вражає, що технології безперешкодно передаються з покоління в покоління, завдяки чому вдається створювати якісний продукт, який експортують сьогодні у більш ніж сто країн світу. Вміння зберегти й передати — важлива ознака ідентичності кожного народу, а надто — японців.

Саме «досвід», як мені здається, для японців є фундаментальним поняттям. Не лише в негативному контексті (як то подолання наслідків трагедій), а й у справах буденних і державотворчих. Словом, світові є чого повчитися, і він вчиться!

Це далеко не все, що вдалось побачити за більш ніж тиждень перебування в Японії. Детальніше про подорож читайте в наступних номерах «Дня», а наразі — інтерв’ю з професором-міжнародником університету Аояма Гакуїн — Сігекі ХАКАМАДОЮ — відомим у світі фахівцем із російсько-японських відносин, а також експертом з історії Росії та СНД. У Токіо Хакамада-сан розповів «Дню» про бачення європейських проблем із берегів Японії, трансформацій на постсоціалістичному просторі та традиційної японської ідентичності.

— Сьогодні деякі політики оперують взаємовиключними поняттями Схід — Захід, але в той же час забувають, що Схід — це в тому числі і Японія — унікальний і розумний світ, у якого є своя точка зору й бачення того, що відбувається в Європі. Якою криза в Європі виглядає для японців?

— Це насамперед цивілізаційна криза. Тривалий час ми бачили ейфорію, пов’язану з тим, що європейцям начебто вдалося винайти нову форму суспільства — через об’єднання держав. Хибно вважали, що державний суверенітет можна «поставити в музей». 1990 рокам і початкові 2000-х був притаманний великий ідеалізм. Але криза показала, що то була ілюзія. Створити нове суспільство в наддержаві (відмовившись від суверенітету), де не буде суперечностей між її складовими — постмодерний підхід. Цього Європі не вдалось зробити і суперечності між державами не зникають. Сьогодні це яскраво видно на прикладі відносин між Німеччиною і Грецією, навіть між Німеччиною і Францією, Іспанією, Італією. А це означає, що людство досі не винайшло нової форми суспільного устрою. Сутність міжнародних відносин, інтересів держави й націй не суттєво змінилася. У кожного є свій інтерес, часто країнам притаманний егоїзм, який неможливо побороти. Це дуже добре видно на прикладі Західної Європи. Багато хто вважав, що саме там найпередовіше суспільство і проблеми між країнами можна легко розв’язати. Але, як бачимо, це не так.

— Які шляхи виходу з цієї кризи бачите ви?

— Річ у тім, що це криза й політична, й економічна. Для прикладу, нещодавно колишній міністр закордонних справ Німеччини Фішер заявив, що тільки євро не має країни, яка б його захищала. Долар, японська єна, російський рубль захищені державою. Як виявилося, без підтримки держави неможлива і стабільна валюта. А він як лівий, ліберальний політик ще в 1960-х по-іншому бачив такі моменти.

Сьогодні національні елементи дедалі сильніше проявляються, і вони нікуди не зникнуть. Тепер Англія заявляє: як добре, що ми не брали повноцінної участі в ЄС... Між державами так чи інакше стоять національні інтереси, а тому й гармонії досягти нелегко.

Для нормальної й безболісної трансформації ЄС потрібно відкинути утопізм, що в державі немає сенсу, реалістичніше і тверезіше дивитися на речі. Потрібно серйозно підходити до питань суверенітету. Ми віримо в загальнолюдські цінності, але самолюбство і егоїзм відкинути не можемо. Не лише в нації, а й релігійних спільнот, організацій, фірм — в усіх є своє «Я», а намагання створити на основі цього щось надлюдське — ілюзія. Кожна нація має свою ідентичність, і саме на її основі та навколо неї потрібно будувати Свою країну і міжнародні відносини.

— Ви збудували свою країну навколо культурних цінностей. А як щодо ідентичності японців сьогодні?

— Довго ми, японці, думали, що вже втратили свій характер, традиційну культуру, самурайський дух, бо кожен думає про себе й дедалі менше — про суспільні цінності. Землетрус і цунамі показали, що японці все-таки зберігають свою якість і традиції, а міцний дух досить сильно укорінений у кожному з нас. Світ дуже здивувався, спостерігаючи за тим, як Японія впоралася з наслідками березня 2011-го. Така оцінка змінила й нашу свідомість: позитив у культурних аспектах потрібно визнати і зберегти, а нещодавні події нагадали нам про це. Жахливо, що багато близьких людей загинуло — це трагедія. Японці дуже добре трималися емоційно, а це один із елементів нашої традиційності й консерватизму. Звісно, консерватизм має й негативні сторони. У народу сильний дух, але ось у керівництві держави — ні. Влада була фактично безсила перед обличчям кризи. Так уже склалося, що японське суспільство потребує сильного уряду, бо народ автоматично щось робить, але в керівництві нічого не робиться. У суспільстві є відчуття дисципліни й порядку, а тому ми терпимо й долаємо нагальні виклики. Але є відчуття, що суспільствові потрібно більше раціонального управління.

— Як ви оцінюєте трансформації, які сьогодні відбуваються в постсоціалістичних країнах? Як можна побороти наслідки тоталітаризму?

— Не лише в Західній Європі, а й у країнах колишнього СРСР після його розпаду була ейфорія. Думали, що після компартії й тоталітарної системи можна відразу стати передовою країною, оскільки є високий рівень освіченості, технологій, є ресурси. Дуже символічно виглядало те, що 31 грудня 1999 року Єльцин, виступаючи перед народом, визнав і вибачився за те, що реформи, демократизацію, ринкову систему насправді реалізувати виявилось складніше, ніж думали. Змінити менталітет за 10 чи 20 років неможливо. Наприклад, японці періоду Едо (1603—1868 рр., сьогунат Токугава. — Ред.) і сучасне наше суспільство дуже суттєво різняться. Сучасний японець близький до сучасного француза, бо розуміє, що таке демократія, права людини, наука, але все ж в емоційному аспекті він досі близький із японцем Едо-періоду. Тоді ми не розуміли, що таке демократія, бо по-іншому мислили. Але за півстоліття змінитися неможливо. Зовні сучасна Москва інакша, аніж була 20 або 50 років тому, але сутнісно— така сама. Спостерігаючи за сучасними росіянами, згадую твори Гоголя. Відтоді Росія не змінилася. Хоча, звісно, інша свідомість зароджується.


— А яка роль України у трансформації Росії, на вашу думку?

— У підсвідомості росіян є досвід Помаранчевої революції. У грудні минулого року люди виходили на площі не через злидні, а через відчуття образи з боку влади, вимагаючи шанобливого її ставлення. Треба розуміти, що Україні самостійно впливати на таку державу, як Росія, дуже складно. Їй потрібно свідомо і самостійно використовувати Західну Європу для впливу. В Україні сьогодні більш нагальні питання-виклики: це економічні питання і визначеність зовнішньої політики. Янукович балансує між Європою та Росією, але чомусь не розуміє, що Росія, наприклад, знижку на газ не зробить, якщо Україна наполягатиме на повній самостійності.

— Одним із останніх коментарів Вацлава Гавела, який він дав «Новой газете» була репліка такого змісту: «Думаю, что российское общество ведет борьбу с самой жесткой из всех известных форм посткоммунизма, с этакой особенной комбинацией старых стереотипов и новой бизнес-мафиозной среды. Возможно, политологи найдут связь сложившейся в России ситуации с нынешними арабскими революциями, но лично я слышу в происходящем, прежде всего, эхо крушения «железного занавеса», отзвук политических перемен 1989—1990 годов.» Можете її якось прокоментувати?

— Схожість з «арабською весною» є. Але в Москві у протестах брали участь інтелігенти і середні прошарки суспільства, а в арабських країнах — не зовсім. Я високо ціную те, що люди свідомо почали критикувати владу. Але все-таки я песимістично дивлюсь на майбутнє Росії. Більшість сьогодні все одно підтримує владу і Путіна, хоча, звісно, його авторитет не такий міцний, як був раніше. Попри те, він знову стане президентом у березні.

Ще один важливий момент. Гавел — демократ, і він хотів вірити у дух 1980-х років. Єльцин сказав справді історичну фразу — вибачився за незроблене. Водночас, за 8 років президенства Путін зробив неможливе, тобто стабільність. Час Гавела — це епоха романтизму. і він був її символом. Я вже казав, що Росія залишається Росією і це не має нічого спільного з часом, про який говорить Гавел. Найменший приклад: корупція сьогодні в Росії на вищому рівні ніж була раніше, а це означає — закон не діє. Де демократія і модернізація? Я більш песимістично дивлюсь на такі речі. Політичні трансформації і перебудова, наприклад, у країнах Прибалтики, пройшли вже давно, бо це частина Західної Європи.

— Що для японців означає поняття «свобода»?

— У нас це поняття не особливо поширене, хоча ми думаємо, що робимо і говоримо вільно все, що хочемо. Традиційний дух дуже сильний і для нас важливіші людські відносини, аніж індивід сам по собі. Наприклад, якщо людина відверто демонструє своє «Я» — це провінціал або невихована людина. Ще один приклад: виступаючи на симпозіумі в Америці, доповідачеві обов’язково потрібно сказати, що в нього є інша думка. У нас — навіть, якщо хтось має іншу думку з певного приводу, він завжди повинен чемно сказати: «так, я повністю згоден», але якщо прислухатись до його доповіді — це кардинально протилежна думка. Це зовсім не означає, що у нас немає свого «Я», просто демонстрація — ознака безкультурності. Людські зв’язки і відносини між людьми важливіші.

— Яка нагальна проблема Японії сьогодні, окрім подолання наслідків березня минулого року, старіння населення і фінансової кризи?

— Я не вважаю нормальним сучасний уряд Японії. Вони без досвіду, бо дуже довго були в опозиції і навчились лише критикувати владу. Керувати державою — справа зовсім інша. Для них влада — це ворог, проти якого боролись раніше.

— Більше ніж на 90% Японія — це моноетнічна держава. Що це означає у сучасному глобалізованому світі? Які плюси і мінуси?

— Звісно, в цьому є як плюси, так і мінуси. Японія має доволі монолітне суспільство. Хоча ми історично приймали західні розвинуті елементи, технології, але водночас зберігали свої традиції і культуру, технології. У часи глобалізації монолітність швидше мінус. Останнім часом у японських фірмах багато іноземців. Певне, ніхто не міг подумати, що головувати в Sony чи Nissan буде іноземець. Все ж глобалізація дуже повільно до нас доходить, занадто ми вже традиційні в багатьох культурних сенсах.

— Як би ви охарактеризували сьогоднішні відносини Японії з Росією? Чи є шанси, що територіальні питання навколо Курильських островів і Сахаліну будуть вирішені? Чи актульною є ця проблема для японського суспільства?

— Як японець, я добре знаю історичну сторону простистояння навколо островів. Насправді, економічно — це нічого не означає. Часто в Росії думають, що там багато морських ресурсів і тому Японія так сильно їх потребує. Це хибна думка. Я часто кажу росіянам, що Японія історично довела, що країна може стати багатою, зовсім не володіючи ресурсами. Водночас, інша країна продемонструвала, що ,навіть із колосальними ресурсами, можна бути бідними. Насправді, це питання суверенітету, а не ресурсів. Також це питання достоїнства держави, народу, нації. Ми розуміємо, що Росія найближчим часом острови не віддасть. Але це не означає, що їх не потрібно вимагати, бо це, насамперед, питання принципу, суверенітету країни врешті-решт. У Росії ще не вмерли імперські амбіції, а тому не дивно, що вона хоче бути духовним і політичним центром.





Поділитись:

Інфа

Artem Zhukov

Люблю подорожі, гори, фотографію, гітару, Пласт, ровер

comments powered by HyperComments