Recent Posts

Блог переїхав. Відтепер за оновленнями стежте за адресою artemioz.info

This blog has moved to a new location. For updates please see artemioz.info

Як я отримував британську візу


Припускаю, що до Великобританії втрапити хоча б раз у житті мріяв кожен, але зважаючи на нюанси (візи, гроші і т.д.), таку вакацію влаштовують собі небагато людей. Особисто я в перманентному захваті від усього британського: історії, гонору, традицій, консервативності, мови, Гарі Поттера, Топ Гір’а, Х’ю Лорі, Стівена Фрая, Діккенса, Черчіля, Єлизавети ІІ, Піккаділі, Біг Бена, Шекспіра і ще сотень різних асоціацій та імен. Напевно, кожен ще зі школи знає, що London is the capital of Great Britain і він is situated on the river Thames. Мені ті слова особливо закарбувались у пам’яті до такої міри, що останнім часом манікально дивився фільми з оригінальною британською озвучкою і вкотре перечитував історію Британії радянського історика пані В. Штокмар... Я навіть двічі дофотошоплював себе на фоні Біг Бена :). Словом, уяві не було меж, так само й завжди бракувало деяких елементів для реалізації подорожі туди. Але ж волоцюга – нестрашне слово, а лише констатація деформації субстрату психічної діяльності, а зважаючи на досить тривалу паузу у подорожах, все ж наважився ризикнути подати документи на візу...
Майже зі всіма, хто коли-небудь був у ВБ, і з ким доводилося спілкуватись, безальтернативно казали: “Візу у ВБ самостійно отримати нереально, а ще не реальніше, якщо їхати туристом і збиратись ночувати у хостелах”. Кажуть тверезомислячі, що якщо мислити стереотипами, можна несвідомо й провтикати речі більш приємні, аніж щоденна рутина. Без допомоги Гугла не обійшлось, проте навіть він толком не відкрив очі на те, які папері треба подавати у візовий центр ВБ у Києві. Багато плутанини насправді, бо на одних форумах “знаючі” пишуть, що треба перекладати всі довідки, інші кажуть, що лише деякі... Я витратив немало часу на пошук потрібної мені інфи, але офіційний перелік паперів є на сайті відповідного підрозділу британського уряду (англійською, звичайно) На українських/російських сайтах інфа настільки різна, що просто абзац. Мій досвід традиційного халатно-педантичного збору паперів для бюрократичного дибілізму показує, що для візи до ВБ достатньо мати:

Паспорт закордонний (ясно, що півроку до кінця терміну дії і з чистими сторінками).

Довідка з місця роботи (на сайтах різних по-різному пише, що в ній має бути зазначено, а тому я свою двічі переробляв, щоб перестрахуватись і вже на 300% уберегтись від можливої відмови. У моїй було зазначено: посада і з якого часу її займаю, термін щорічної відпустки і вказано, що на період поїздки у ВБ мені надано оплачувану відпустку і що посада зберігається, НЕ БУЛО зазначено розмір з/п, довідка видана для пред’явлення у посольство ВБ).

Довідка про зарплату за останні 6 місяців (на сайтах пишуть, що це все має бути включено в довідку з місця роботи, але я її просто прикріпив. Обидві мають бути перекладені на англійську, але переклади без завірення офіційними перекладачами. Подавати треба з прикріпленими оригіналами з печатками і вихідними штампами).

Довідка з банку про стан поточного рахунку (попросив у банку, щоб одразу англійською видали, то пані мені давала перед друком на бланку перевірити на помилки, мовляв: “Я це через гугл перекладала, тому вибачайте за помилки”. На чернетці виправив декілька просто очевидних, але деякі все одно пропустив. +треба довідку про рух коштів за останні 6 місяців (пишуть, що це для того, аби у посольстві бачили чи картка не “фейкова” і чи я взагалі нею користуюся). Її ж, як я зрозумів, перекладати не треба, бо там в основному цифри і українською написано від сили 5 рядків, але ж перестрахувався і два А4 таблиць передрукував у ворді, після чого мій колєга її за півхвилини переклав :).

Бронь accommodation (ніде ж не написано, що бронь хостелів не підходить, проте “знаючі”, очевидно, щоб видатись компетентними у справах закордонних, говорили саме це. Я ж вже вкотре через hostelworld забронював хостел, заплативши 10% вартості проживання. Решту – по приїзду. Дав роздруківку з gmail’а).

Бронь літаків (офіційна британська документація не вимагає копій квитків, більше того, саме там написано, що їх НЕ ВАРТО купувати, доки не буде офіційного підтвердження візи. Виходить, що єдиним доказом того, що у ВБ мої наміри обмежуються лише прогулянками лондонськими вулицями і дрібними пивними дегустаціями у пабах, є бронь хостелу за 9 фунтів! Дивно трохи. Є ще момент: загальне правило, що при купівлі квитків заздалегідь – ціни на них нижчі. І це стосується не лише лоу-костів. Для прикладу, квиток Аеросвіта чи British Airways в обидві сторони перед подачею документів у ВЦ, коштував орієнтовно 2800-3000 грн. Зараз же, після 18 днів і менше ніж за 2 тижні перед поїздкою – 4500 грн. Це суттєва сума, як не як. Я ж у лоу-костах бачу колосальний позитив і реальну можливість бачити світ за порівняно невеликі гроші. Мені пощастило, бо купив квитки до Лутона з Києва за 1500 грн в обидві сторони (просто у WizzAir саме тоді був день народження :). Я додав роздруковане підтвердження з електронки до роздрукованої анкети, яку заповнив на сайті. Нічого дивного в ній, зрештою, немає, хіба що викликають нестримну посмішку пункти а-ля “чи займались ви коли-небудь терористичною діяльністю”, чи “сприяли педофілії” і т.д. В анкеті на візу у Штати такі пункти теж є, але невже хтось і справді чесно поставить стверджувальну галочку навпроти одно з таких речень? :)

От і всі документи. Ще, правда, не знаю чого, прикріпив свою візитку до довідки з роботи і зробив копії сторінок українського паспорта, які мені повернули разом із завізованим паспортом у білому пакетоконверті.

Паперів, які би підтверджували власність на нерухомість, машини, літаки, вертольоти я не додавав, оскільки в мене жодного з вищеперерахованого немає і я аніскільки від того не страждаю. Щоправда, саме відсутність такої документації мене тривожила найбільше, бо після розповідей знайомих (про 30 тис. євро на рахунках, квартири і машини, спеціальні поїздки у десяток різних країн лише для того, щоб британці не відмовили) я, чесно пишучи, трохи переймався. Зате аргумент “за”, як мені здається, – це присутність не однієї пристойної візи у паспорті і майже 20 країн у переліку відвіданих (такий пункт є в анкеті).

Процедура подачі у візовому центрі проста: під час завершення заповнення анкети онлайн, є пункт про те, коли заявник виявить бажання ощасливити ВЦ немалою сумою гривень за візу (трохи більше тисячі). Я прийшов на 9 ранку, здав документи, відбитки пальців і мене навіть сфотографували, здав “внесок” і отримав папіряку, де був номер моєї транзакції. По ньому на сайті можна було відслідкувати статус заявки. Через 17 днів (обіцяли, що розгляд триває не більше 11 днів, але, очевидно, трохи прифантазували) мені прийшов мейл з текстом “Your application is approved”, що через позитивну конотацію простими словами означає “Всьо прекрасно”. Наступного дня статус в онлайн-трекінгу змінився на недослівно “Документи готові, аби їх забрати у тому місці, де й подавали”. Поїхав на Майдан, за 5 хвилин прогуляки до вул. Ірининської, у двориках вже вдруге став у невелику чергу перед дверима ВЦ. Знову номерок, недовге чекання і споглядання гарних дівчат у краватках і здебільшого в окулярах, які приймали заявки і видавали пакети з вже “опрацьованими” паспортами... Свій паспорт я забрав, не втримався і відкрив конверт чи пакет (так і не можу ідентифікувати), потішився візою і поїхав на роботу... Попри всі застереження про можливі відмови (знайшов цифру, що це 10% від загальної кількості заявок), я ризикнув і отримав те, що давно хотів. Тішуся.

Проте через цю маленьку радість я все одно не можу збагнути, чому Україна у списку країн з безвізовими відвідинами нижче деяких Африканських, Азійських і Південно-Американських! Парадокс!

Це старий рейтинг. За 2012 рік ситуація трохи покращилася, але в основному для Швеції, Ірландії, Люксембургу...

Це настільки архаїчно і принизливо, коли треба стояти в чергах і доказувати свої наміри повернутись назад до своєї країни, збирати гроші не один місяць на такі поїздки і все одно економити на відпочинку, бо пересічному українцеві далеко не просто дозволити собі розкіш подорожування. Хоча з іншого боку, я розумію і усвідомлюю, що скасування віз – це автоматичне поповнення рядів європейського пролетаріату мільйонами робочих рук. Тільки біда, що рук, а не мозгів... Це проблема держави і керівництва, але природно, що проблеми взаємозалежні із населенням. Тому, окрім як претензій на канадське громадянство (бо його, мені здається найлегше отримати, як і австралійське), залишається лише констатувати неприємні перспективи.

Писанина ця, як я собі сподіваюсь, комусь все-таки знадобиться, бо, очевидно, що немало людей перебуває пошуках інфи, як самостійно поїхати у ВБ і подивитись на імпровізовані хвилі Темзи чи поїсти англійської вівсянки на сніданок.

Ще одне: Ірландія скасувала візи для громадян 16-ти країн, якщо вони мають туристичні візи до ВБ (а їх зазвичай дають на півроку і з можливістю необмеженої кількості в’їзду). А мораль цього абзацу така, що квитки з Лутона до Дубліна і назад на Ryanair – 42 фунти, тобто недорого. І якщо поїздка на 7 днів, то один деньок для відвідин столиці Гіннеса себе, очевидно, виправдає :)).

UPD березня 2015-го: Цей блогодопис писався у червні 2012-го року. Ще до Євромайдану, Криму і війни з Росією. Які шанси зараз отримати візу у Великобританію я не знаю, хоча за інших обставин подався туди ще б не раз.

Читайте також свіжі фотопости за 2014-тий.

Перший пост на цьому домені і блозі я зробив у 2008 році в літаку з Ванкувера в Прінс Руперт, коли ще студентом брав участь в обмінній програмі у Канаді. Першочергово це був майданчик для інформування батьків і друзів про те, чим займаюсь за океаном (про приховану копію в gmail я тоді ще не знав). Згодом захопився фотографуванням і щоразу більше доводилось бувати закордоном. Якось упорядковував фотоархів в Lightroom, начитався Варламова і Долю, почав реанімовувати блог. Без жодної конкретної цілі постив сюди лажові фоточки з концертів в Острозькій академії, перші потуги, як мені тоді здавалось, "фотографії" тощо.  Віддалено я собі уявляв блог, який би стосувався подорожей, але яких вже на той час було кілька десятків.

Один із ключових моментів, який, в тому числі, вплинув на продовження блогу – крадіжка фотоапарата у Брюселі. Тоді взагалі думалось забити цвях на фотографуванні, але розміркувавши, витратив останні запаси довго збираних гривень і прикупив новий комплект фототехніки. Подорожувати так багато, як би хотілося, не доводиться, зрештою, часу й грошей на стабільний пошук приводів бракує, саме тому "нестабільність вбиває" :).

Аби визначити напрямки й теми, навколо яких розвивати фотоблогопости, знадобилося кілька років і кілька десятків постів відверто невдавлих. Так вийшло, що у 2014-му публікації тут з'явлилсь лише про те, що мене в житті найбільше цікавить – подорожі (закордон і Україною), гори, Пласт і суспільно значимі і вічні для українства теми. Можливо в майбутньому буде більше постів, що стосуватимуться історії.

В гори за часів пізньої школи і студенства ходив доволі часто, зараз – рідко, але захоплення не дає спокою щоразу, як бачу вершини :).


У "Пласті" за повної відсутності вільного часу наразі неактивний (принаймні не так, як би того хотілось), але намагаюсь не гаяти випадку хоча б поробити знимки з різних акцій і таборів.




Поділитись:

Інфа

Artem Zhukov

Люблю подорожі, гори, фотографію, гітару, Пласт, ровер

comments powered by HyperComments