Минулого тижня задумав собі Слава з Вікою сходити в гори і запропонували мені приєднатись. Довго не думав - погодився. Позаяк час обмежував, вирішили сходити на г. Пікуй (1408 м.) - найвищу гору Вододільних Бескидів і всього пасма Бещад. Верховинський Вододільний хребет якраз на межі Львівської і Закарпатської областей, але локація вигідна ще й тим, що 99% дороги - трасою Київ-Чоп. Словом, попакували чемодани, заїхали в Рівне, потім Острог (про це згодом), дорогою до Льова пофотографували маки (допис завтра) і приїхали під вечір суботи в село Пашківці...





У селі зупинились в садибі "У Лукача". Господаря хати звати Володимир і, позаяк не Василь, то, припустили, що по-батькові пана Володимира - Васильович. Того напевне ми не знаємо, але думаєм, що власник садиби - Лукач Володимир Васильович. Зрештою, обійстя чи не єдине в Пашківцях, яке дає за відносно невеликі гроші пристойний прихисток. До всього решта там є сауна! Надвечір суботи ми втрьох провели саме там, а вранці пішли розвідувати стежки...





Три години йшли полем/лісом, натрапили на джерело і вийшли на схил хребта. Звісно ж, стежку в якийсь момент ми загубили і довелось дертись просто вверх...



Слава йде



Мама завжди злиться, бо на фотографіях нема мене. Тому, мамо й тату, спеціально для вас - селфіки :).



Загалом на дорогу від села витратили 4 години.



На горі - обеліск







Класні місця для медитацій, правда?







Що здивувало - на вершині повно народу. Дивно, бо дорогою навіть стежки губили, бо тими місцями мало хто ходить, а тут кілька десятків туристів





Були там і пластуни. Певне, львівські...



Якщо йти з Біласовиці, пишуть, схил там дуже пологий. Туристи, мало того, що ходять без рюкзаків, то ще й кишенькових песиків з собою беруть...





Сиджу на камінчику



Слава в різних ракурсах на вершині






Краєвиди справді захоплюють. Думав, скільки ж можна вкотре дивуватись Карпатами. Виходить, таки можна!









Слава щось фотографує



Мінімальна фотосесія




Віка




Дороговказ



Пішли спускатись










Село Щербовець і 556 метрів над морем. Виходить, перепад висоти трохи більше 800 метрів. Майже як на Чорногорі...





Резюме: мені досить багато вдалось походити Карпатами, щоправда за останніх 3 роки така нагода випадала нечасто. Цей дуже короткий, нехай і матрасний, тріп дав зрозуміти, що Карпати можуть дивувати. І нехай Вододільний хребет за висотою - така собі "серединка", але і тут треба добре попсіхувати, аби вилізти на вершину, і тут є енергетика й неповторна краса української природи. В дечому навіть цікавіша й захоплююча, аніж в Горганах, на Чорногорі, Боржаві чи Свидовці...

А ще в мене дуже кльові друзі! :)

P.S. Прошу не придиратись до якості фото, бо деякі з них зняті телефоном.