Archive for квітня 2010

Головна Архів за квітня 2010

Сьогодні глянув результати фіналу конкурсу zavtra.ua пана Пінчука. Не те щоб дуже сподівався на ту стипендію, яка як не як зайвою б не була, але чомусь підсвідомо розумів, що маю якісь мізерні шанси аби її отримувати. Двох балів не вистачило аби бути вище чорної лінії, яка розділяла список від останньої призової 311 позиції. Як результат 422 місце у загальному рейтингу з 953 учасників фіналу. Трохи розчарований, але що поробиш...
Зате тепер можу спокійно опублікувати есе, яке висилав на цей конкурс і яке експерти оцінили балом 3,67 з 5.

Завтра: Світ, Україна, Я

Сьогодення диктує постійно нові умови існування в глобалізованому світі. Наше місце в масштабній системі вкоріненого світосприйняття, як це не сумно визнавати, займає далеко не першу позицію. Український ідеал процвітання невідомий за кордоном не через погану роботу зовнішніх відомств, а просто через його відсутність. Як може народ з тисячолітньою історією забути свою міжнародну суть? «Моя Батьківщина не там, де народився, а там де добре…». Це, очевидно, є однією з сотні причин непростого явища – утворення великої діаспори за кордоном. А, можливо, це просто страх усвідомлювати власну важливість перед своїм народом, нацією врешті-решт!
Наша роль сьогодні, на відміну від вже давно неактуальної думки «моя хата скраю», - формувати національно свідомих громадян, аби якісно вплинути на утвердження нової парадигми українства: «ми можемо». Сьогодні на наших плечах лежить досвід попередників, сотні років невизнання і пригноблення системи, яка усіма її «колоритними» моментами вижила тисячі світочів української культури. Лише від наших дій залежить чи дамо початок самодостатньому організму з чітко сформованими векторами і атракторами розвитку чи знову перегорнути вже забуту чорну сторінку історії нашого народу…
Категорія «Я» як частина свідомої, думаючої нації, а не маси простолюду, якісно впливаючи на перманентний потік подій, не може і не буде залишатись осторонь зміни свідомості тоталітарних принципів, укорінених у свідомості багатьох співвітчизників. Феномен «українства» вже є, але жевріючи від щойно розпаленого вогнища, може і, впевнений, запалає новим полум’ям вільної і думаючої нації…
Наша невпевненість у «сьогодні» впливає на потенційно якісне «завтра». Допоки в нас не буде розуміння того, що дії окремих індивідів складають до купи елементи величезного конструктора нашого добробуту, доти його просто не існуватиме. Незалежно від причин, закриваючи очі на негативний досвід минулого, лише в наших і в моїх руках емпірично втілити нехай і незначний, але суттєвий внесок у творення якісно нової моделі національної свідомості, відкинувши бутафорично демагогічні закиди устійненої ідеології.

Одного разу сидячи в інтернеті натрапив на блог одного дядька з Естонії. Він летів до Мілана, звідки поїздом TGV їхав до Берна - столиці Швейцарії. Я вже давно хотів туди втрапити, але якось ніколи грошей не вистачало і з візами українцям сьогодні нелегко. Тим не менше, більше місяця тому, спланував собі "глобальний" тур Європою із заїздом туди. Хоча спочатку серед пріорітетних міст були Париж, Барселона і Мадрид, але WizzAir та easyjet не надто низькі ціни запропонували на ті числа, тому купив квитки на рейси Варшава-Рим, Рим-Мілан, Мілан-Прага. До Варшави і з Праги буду їхати автобусом. Все це спланував аби потрапити до Берна.
9 днів тому на сайті французької залізниці, чи скоріше її відгалуження - компанії швидкісних поїздів TGV купив за 38 євро! квитки до омріяної Швейцарії. Єдиний мінус був той, що французи запропонували безальтернативний варіант доставки квитків традиційною поштою, хоча запевнили, що йтимуть вони не довше 7 днів. Зважаючи на те, що Укрпошті ще далеко до євростандартів, розумів, що навряд вони так швидко прийдуть, але все ж сподівався. Чекав би довше, але позаяк моє перебування в Коломиї лімітоване часом, бо треба здавати дипломну роботу, то боявся аби не довелось їхати до Острога без конверта з французьким штампом. Навіть маркером на поштовій скринці написав номер будинку :) який зафарбували робочі, які робили ремонт у під'їзді. А сьогодні навіть пішов на пошту аби запитати скільки часу зазвичай йдуть з-за кордону листи. Пані сказала, що орієнтовно 2 тижні. Я "розстроївся", але прийшов додому і сталось диво! Білий конверт адресований англійською мовою лежав у поштовій скринці. І все-таки Укрпошта цього разу не розчарувала...

Щойно приїхав.
Не думав, що буду приємно вражений після другого дня перманентного мозкового штурму: вчора в Києві, а сьогодні в Рівному.
Досить невимушено, проте трохи награно, відбувалась "оцінка" нашого психологічного бекграунду. Робота в групах по 6 осіб, придумування презентацій, тести а-ля закінчити речення чи домалювати частину картинки... Через конспіративний характер того всього не буду детально описувати, ібо навіть фотографувати не дозволили. Порівнюючи з вчорашнім конкурсом у столиці, цей мені видався об'єктивнішим. По-перше, наукові роботи оцінювали фахівці (принаймні так говорять організатори), по-друге, інформування краще, а по-третє, ці тренінги (термін певне не коректний по відношенню до того, що відбувалось, але в силу свого обмеженого тезаурусу назву це так), як на мене, давали змогу краще оцінити учасників. Безперечно, елемент конкурентності був, багато людей говорили фразами, які завчили на пам'ять, хтось зі шкіри ліз аби себе поводити для нього/неї неприродньо. То все було видно і дуже навіть яскраво, але чи побачили це психологи, які проводили заняття? Думаю так, зрештою їм гроші платять за це.
У групі зі мною була гарна дівчина з Донецька! Аня звати. Говорила дуже доброю українською. Я попри свою застереотипізованість спочатку не хотів сприймати вербального потоку з її боку, але під кінець таки почав це робити. Кажуть, думку про якесь суспільство треба формувати після спілкування з багатьма представниками, багато читати різної літератури аби бачення не було однобічним. У моєму ж випадку стереотип щодо східної України формувався якраз цим шляхом, але самому ж дивно, що лише через спілкування з однією особою, почав іншими очима дивитись на цю проблему. Отакі вони - жінки :).

Щойно приїхав зі столиці, де презентував свою наукову роботу у фінальному турі конкурсу "Спудейські есеї", який організовує фонд дружини колишнього Президента. Природно, що конкуренція була велика (39 людей у моїй секції, і це вже фіналісти!), але навряд лише через це привіз трохи неоднозначних вражень, які впродовж виступів і юзання безкоштовного wi-fi, записував на папіряці. До речі, познайомився з пластункою з Тернополя Зоряною Удич. Вона як і я презентувала свої напрацювання і врешті увійшла до 6-ки найкращих. Про враження трохи нижче.

Їхав трохи безтолково і туди і звідти, бо поїзди то невчасно для мене приїзджають або відбувають. Але тішуся, що мав можливість побачитись з Вікою (Слави Мізерного майбутня дружина :) і Олею Решетиловою (колишній шеф у прес-центрі, тепер серйозна журналістка газети "День"). Словом, посиділи досить концептуально, як би це не заголосно сказати :) і певною мірою ще й завдяки Тарасові Тимчуку, який приєднався до посиденьок у затишній квартирі біля ст.м. Дорогожичі. Як наслідок, на вокзал їхали на таксі (27 грн.!!), за 10 хв. до відправлення поїзда ще вмостилися на бокових місцях вагону аби допити..ой.доїсти бутерброди... А ще думав чи є сенс взагалі їхати до Києва :)

Рефлексії стосовно конкурсу.

Я абсолютно не претендую на якусь об'єктивність зі свого боку і пишу це не через те, що дуже злий, бо не зірвав джекпот :). Але багато речей мене просто збили з толку.

1. Міжнародний конкурс наукових робіт "Спудейські есеї", що, на моє розуміння, є одним з відгалужень "Новітнього інтелекту України" - відомого конкурсу, який організовує фонд Катерини Ющенко. Серед тлумачень дефініції "спудей" є такі: "На сьогодні це слово вміщує в собі значення «учень взагалі»: У́ЧЕНЬ (той, хто вчиться у школі, середньому навчальному закладі, у якогось фахівця); ШКОЛЯ́Р (у школі); ВИХОВА́НЕЦЬ (школи, навчального закладу, дитячого будинку тощо); КУРСА́НТ (військового училища); СТУДЕ́НТ (вищого навчального закладу)." Про аспірантів і людей з науковими ступенями і академічними званнями там не йдеться. У мене запитання: чого називати конкурс студентським, коли за моїми підрахунками більше 30% виступаючих у моїй гуманітарній секції були аспірантами чи навіть кандидатами наук і доцентами? Виступав хлопець-школяр і розказував про вишивку!!! говорячи, що писав роботу з "різних книжок". І були люди, які вже видали не одну монографію наприклад. Хоча на сайті конкурсу і пише, що є вікова градація, але її реально не було, оскільки хоча і обрали 6 найкращих, проте премія ж лише одна на гуманітарну секцію.

2. Нема поділу по напрямках. Як можна за якимось однаковими критеріями оцінити роботу, наприклад історичного характеру, порівнюючи її з актуальною для журі проблемою бездомних дітей в Одесі? Я більш ніж впевнений, хоча може дещо ідеалізуючи суть, що це не є правильно. Робіт з історії було лише 2. Моя і хлопця, який говорив про семантику кольорів на прапорі України зачіпаючи минуле. Були роботи з педагогіки, психології, журналістики (до речі, я так і не зрозумів чи дівчина хотіла заново переписати історію голодомору 32-33 р. чи все-таки написати працю, яка стосується журналістики), ну і ще багато інших. Думаю, варто розділяти напрямки, навіть якщо треба зменшити суму гонорару.

3. Журі. Безперечно, люди розумні і з досвідом, тут мови нема. Але як може судити правник чи державний службовець роботу з психології??? Треба ж від чогось відштовхуватись, а не керуватись тим чи сподобалась назва чи ні. Звучали закиди типу "у мене нема вашої роботи, тому задаю запитання", яке не стосується об'єкту дослідження. Або перше запитання, яке після 5-ти хвилинної доповіді про історію Пласту в Канаді, мені задав поважний дядько: "А ви є членом цієї організації?". Як на мене це не є доречно. Принаймні можна якось по іншому сказати, наприклад "чому обрали таку тему". А якщо його синові чи дочці десь на пластовому таборі дуже не сподобалось, то він 90% не поставить задовільної оцінки пластуну. Все просто як палець. Оцінюючи чиюсь працю треба хоча б самому трохи в ній розбиратись, ну принаймні аби були якісь інтелектуальні претензії на те. Запитувала мене пані констатуючи факт, що ніби Пласт така собі невелика, непоширена організація. Мало Америку мені не відкрила. 10 000 пластунів лише в Україні - це не поширена? Звісно, на сході країни пластунів мало, але ж у східняків і моральні пріорітети часом різняться від наших. Від захисту, звичайно, багато залежить, але коли пані приходить під кінець всього процесу "заслуховування" презентацій і просто дуже театрально виступає (вже не вперше) говорить про впринципі банальні речі, а журі ж звичайно в захваті від випадів, підстрибувань і маніпуляцій голосом чи руками...

То далеко не все, що хочеться написати, але ж якось негарно вносити суб'єктив у ситуацію. Безперечно люди там зібрались достойні і не дурні - це природно. Звісно, що дуже багато залежало від захисту, який я відверто пишучи провалив. Хоча тему знаю дуже добре, текст виступу майже на пам'ять... Але квінтесенцією всіх провалів був, як на мене, поганий підхід до організації конкурсу і непродуманість структури. Якби ж були умови більш сприятливі: невимушена дискусія чи нехай навіть традиційний захист, але хай історики слухають істориків, архітектори архітекторів, а культурологи культорологів. Чи можна співставити рівень знань і досвіду школяра з емпірикою кандидата наук? Питання риторичне.

Їду по чергову порцію суб'єктиву, але цього разу в Рівне.

У газеті "День" вчора надрукували статтю про візит Б. Гаврилишина з моїм коментарем :)

Минулого тижня Острозьку академію відвідав відомий економіст, член Римського клубу, іноземний член Національної академії наук України та Міжнародної академії менеджменту Богдан Гаврилишин. Його візит до Острозької академії був надзвичайно насиченим і динамічним, адже гість зустрівся з викладачами університету, для студентів він провів цікаву лекцію на основі своєї книги «Дороговкази в майбутнє — до ефективних суспільств». У цій книзі автор пропонує методику аналізу суспільних устроїв, яка дозволяє порівнювати різні нації-держави й давати досить точні прогнози їхнього подальшого розвитку. Серед найяскравіших прикладів варто виокремити передбачення автора про розпад СРСР більш ніж за двадцять років до реальних подій. Також під час зустрічі Богдан Дмитрович говорив про систему побудови нового ефективного суспільства для створення сучасної високорозвиненої країни. Студенти після отримання порції інтелектуального продукту засипали Богдана Гаврилишина різноманітними питаннями, які стосувалися прогнозів щодо майбутнього української держави, її входження в ЄС, міжнародних відносин тощо.

Кульмінаційним моментом стала зустріч пана Богдана з членами Острозького клубу вільного інтелектуального спілкування молоді. Із учасниками Острозького клубу Богдан Гаврилишин поділився баченням щодо майбутнього нашої країни, розповів про діяльність свого Фонду ім. Богдана Гаврилишина й зазначив, що завдання цієї організації полягає в підтримці різноманітних проектів у соціальній, політичній, економічній та культурній сферах. Також під час засідання обговорювалися шляхи вирішення актуальних проблем, із якими зіткнулася Україна. Це й неприйняття бюджету на 2010 рік, і некомпетентність чиновників як на всеукраїнському рівні, так і на місцях та ін. «У нас немає політичної еліти. Дещо інша ситуація спостерігається в сфері культури, однак цього недостатньо для належного розвитку країни. Еліту я вбачаю в тому, щоб вона дбала не про свої інтереси та інтереси своїх друзів, а дбала про добробут своєї Батьківщини, орієнтувалася у важливих суспільних проблемах і шукала конструктивні шляхи їхнього вирішення», — зауважив Богдан Дмитрович.

Артем ЖУКОВ, студент спеціальності «історія» Національного університету «Острозька академія»:

— Попри свою харизму й колосальний життєвий досвід, Богдан Гаврилишин вміє й найголовніше практично ламає усталені стереотипи нашого суспільства. Насамперед це стосується загальноприйнятої думки, що добробут країни прямопропорційно залежний від сировинних ресурсів і запасів нафти. Насправді, як могли переконатись студенти, учасники Острозького клубу та навіть пластуни на окремій зустрічі, економічне зростання суспільства залежить насамперед від кожного окремого індивіда, а не від ресурсного потенціалу країни. Суспільство ефективне, коли кожен окремо якісно виконує свою роботу, тоді внутрішньодержавні протиріччя, які стосуються мови чи етнічної приналежності втрачають будь-який сенс. Прикладом безумовно може бути Швейцарія, яка попри те, що є поліетнічною, конфедеративною й офіційно багатомовною державою, показує чи не найвищі показники економічного зростання й є політично стабільною уже більше півтора століття. Богдан Гаврилишин доводить, що влада має бути не самоціллю для матеріального збагачення, а лише елементом і засобом взаємовпливу та створення достойного для своєї подоби суспільного устрою.

Роман КОВАЛЬ, студент політології Національного університету «Острозька академія», пластун:

— Давно хотів поспілкуватися з Богданом Дмитровичем на пластову й взагалі суспільно-економічну тематику. У п’ятницю така зустріч відбулася. Пан Богдан, незважаючи на те, що має досить багато наукових ступенів у різних університетах світу й є відомим науковцем, уміє просто пояснити складні речі.

У книзі «Дороговкази в майбутнє — до більш ефективних суспільств» мені дуже сподобалася теза про те, що ефективність суспільств не можна вимірювати лише в економічному сенсі, а потрібно підходити комплексно та системно. Проте є й в книзі деякі тези з якими я не дуже погоджуюсь. Теза про перехід України на федеративну форму державного устрою як на мене видається досить сміливою й не на часі.

Олексій КОСТЮЧЕНКО, Острог
"День", №67, п'ятниця, 16 квітня 2010

У п’ятницю 9 квітня Національний університет “Острозька академія” відвідав пл.сен. Богдан Гаврилишин. Після екскурсії академією, яку проводив ректор Острозької академі проф. Ігор Демидович Пасічник, пан Богдан мав зустріч зі студентами навчального закладу, на якій презентував свою книгу “До ефективних суспільств” і відповідав на запитання спудеїв університету. Після цього Богдан Дмитрович зустрівся з учасниками Острозького клубу вільного інтелектуального спілкування молоді, обговорюючи сучасне становище України як геополітичного гравця на світовій арені. Не оминув своєю увагою пан Богдан і пластунів, з якими хоча і недовго, проте все ж таки досить активно поспілкувався. На зустрічі зі старшими пластунами і юнацтвом станиці, колишній голова КПР розповів про початки свого пластування у Німеччині та Канаді, про бачення ролі організації для молоді сьогодні тощо.

ст.пл.скоб Роман Коваль – станичний станиці Острог
Давно хотів поспілкуватись з Богданом Дмитровичем на пластову і взагалі суспільно економічну тематику. У п’ятницю така зустріч відбулась. Багато позитивних вражень. Приємно що пан Богдан, незважаючи на те, що має досить багато наукових ступенів в різних університетах світу, вміє по простому пояснити складні речі.

пл.сен. Богдан Гаврилишин, ЛЧ на зустрічі з пластунами
Богдан Гаврилишин на зустрічі з Острозьким клубом вільного інтелектуального спілкування молоді
Богдан Гаврилишин на зустрічі зі студентами Національного університету “Острозька академія”

----------------
31.03.2010
Дійшла інформація з відділу зв’язків з громадськістю про приїзд колишнього голови Крайової пластової старшини, члена Римського клубу, засновника Міжнародного інституту Менеджменту в Києві, автора книжки “Дороговкази в майбутнє — До більш ефективних суспільств”, радника трьох Президентів України пл.сен.Богдана Гаврилишина, ЛЧ до Національного університету “Острозька академія” 8-10 квітня 2010 року.
Сподіваємось, пан Богдан знайде трохи часу у тісному графіку для розмови зі старшими пластунами станиці Острог під час візиту до університету.
Як відомо, Богдан Гаврилишин вже давно планував приїхати до Острозької академії, зокрема в часі “Орликіади”, яка проходила у стінах університету, проте тоді візит був відмінений.