Фотоблог Артема Жукова про дешеві подорожі до Європи, Америки та Азії
Блог переїхав. Відтепер за оновленнями стежте за адресою artemioz.info
This blog has moved to a new location. For updates please see artemioz.info
Головна
Архів за
червня 2010
4 роки науки і як бонус - диплом бакалавра
Тішуся, що нарешті дочекався диплома бакалавра історії. Якась претензія на урочисте вручення була, та й чорну мантію з капелюхом мав можливість носити трохи більше години... Але доведеться ще дочекатись додатку до диплома, себто папіряку з оцінками, без якої не хочуть віддавати документи, які давав при вступі, аби знову їх подати на магістерку. Отаке-от.
Шановні одногрупники, фото шукайте тут.
Шановні одногрупники, фото шукайте тут.
Отримав права водія
Виявляється, в мене вже 3 роки є водійські права... Знайшов допис про них на тому ж старому блозі.
Допис від 3 серпня 2007 року
Вчорашній день пройшов під назвою "Люди в синьому". А все почалось з кави з шоколадкою, а закінчилось святом! Отже, вранці пішов здавати екзамен в ДАІ - дійство подібне до шкільних або університетських іспитів, але вчителі чомусь ходять у синіх сорочках з нагрудною залізячкою і пагонами з зірочками. Ну, якщо врахувати специфічний жаргон і стиль ходьби, то можна думати, що вони - "Люди в синьому" - намагаються створити нову субкультуру...
Після годинного чекання біля кабінету з табличкою на чорних дверях, припускаючи різні версії: "чому мене не викликають?" раптом почув голос дядька міліціонера (чи даїшника), який змусив мене виступити величезним кроком з глибини власних думок і повернутися до реальності, до здачі іспиту.
Все пройшло непогано, після 20 питання побачив на моніторі комп'ютера багато зелених букв, але суть зводилась до одного: скоро буде свято!
16:00 стою на пекучому сонці біля 3 МРВ ДАІ м. Коломия і чекаю. Чекаю. Йду сходами. Підписую якісь папіряки. Виходжу з купою документів і пластиковою карткою, де вліплена моя фотографія з написом "Посвідчення водія".
Про те, що було далі, історія замовчує.
Допис від 3 серпня 2007 року
Вчорашній день пройшов під назвою "Люди в синьому". А все почалось з кави з шоколадкою, а закінчилось святом! Отже, вранці пішов здавати екзамен в ДАІ - дійство подібне до шкільних або університетських іспитів, але вчителі чомусь ходять у синіх сорочках з нагрудною залізячкою і пагонами з зірочками. Ну, якщо врахувати специфічний жаргон і стиль ходьби, то можна думати, що вони - "Люди в синьому" - намагаються створити нову субкультуру...
Після годинного чекання біля кабінету з табличкою на чорних дверях, припускаючи різні версії: "чому мене не викликають?" раптом почув голос дядька міліціонера (чи даїшника), який змусив мене виступити величезним кроком з глибини власних думок і повернутися до реальності, до здачі іспиту.
Все пройшло непогано, після 20 питання побачив на моніторі комп'ютера багато зелених букв, але суть зводилась до одного: скоро буде свято!
16:00 стою на пекучому сонці біля 3 МРВ ДАІ м. Коломия і чекаю. Чекаю. Йду сходами. Підписую якісь папіряки. Виходжу з купою документів і пластиковою карткою, де вліплена моя фотографія з написом "Посвідчення водія".
Про те, що було далі, історія замовчує.
«Немає людини, яка була б вільною від філософії, хоча б примітивної, дитячої, безпосередньої, несвідомої» (М.Бердяєв)
Моє есе на філософію на першому курсі.
Опубліковане вперше 2 серпня 2007 року
Ми постійно перебуваємо у вирі нестримно змінних подій і можливостей, хоча всередині вважаємо, що в цьому є якийсь логічний порядок і сенс. Так, можливо це є, але наскільки ми усвідомлюємо і розуміємо цей порядок, адже знаючи про суть правил і законів, ми живемо правильно і законно. Зрештою, цьому присвячена вся юридична наука… Та мова не про це. Справа в протилежному: наскільки ми хочемо ПІЗНАТИ цей світ, і, якщо вдасться, його порядок чи безпорядок (до речі, є теорія, що хаос – це цілком впорядкована і злагоджена система)? Наскільки важливе для нас це пізнання? І ці питання, подекуди риторичні, не виникають в момент «безпосереднього філософського абстрагування», а виникають ще в ранньому дитинстві, коли ми питаємо своїх мам і тат про будову дерева, жука, хмар, краплин, звідки йде дощ, коли ми виростемо, для чого дорослішати. І супроводжують протягом всього життя. Часто ми формуємо свої життєві позиції й критерії навколишнього світу десь далеко від свідомості, точніше в підсвідомому; часто ми впевнені (принаймні, вважаємо що впевнені, адже хіба купується гарантія власної ілюзії?) у своїй беззаперечній ВПЕВНЕНОСТІ того, що діється. Але одного дня настає момент тотального розчарування у власній парадигмі, у власному критерії реальності. Розчарування полягає у непідготовленості до усвідомлення своєї неспроможності щось змінити, нерозуміння того, що все, що ти мав все життя – ілюзії. Лише філософія може полегшити цей «удар дійсності». Ні медицина, ні біологія, ні фізика, ні будь-яка інша наука не спроможна змінити цього (оскільки це незворотньо), а часом пришвидшує цей удар…
Ми живемо, а значить ми удосконалюємося, здатні робити свідомий чи несвідомий вибір, та найголовнішим є наша здатність мислити, себто осмислювати світ, деякі речі, явища, а це власне і є яскравим проявом того, що людина філософ, хоча, як воно не банально звучить, філософ у душі. Не кожен у змозі виразити свої переконання, які осмислював довгий час...
Людина, яка в жодному разі не вважає себе філософом чи просто мислячою широко і абстрактно підневільно, або краще пишучи, свідомо розуміє, що це просто брак слів, щоб виразити думки. "Філософами не стають - ними народжуються..." – визначення двозначне? Заперечивши той простий факт нашого буття, існування ми стаємо підневільними думкам, які спонукають нас робити зовсім протилежні висновки: вірити в краще, але бачити перспективу на майбутнє. Наш світогляд, який формується з роками і значною мірою залежить від прогресу не тільки наукового, технічного, але й особистого змінюється так як листки опадають з дерев. Це закономірність, від якої немає вороття, хіба що брак розуму… Втрачаємо свій час, займаючись доволі непотрібними речами, а лише подумати скільки всього залишаються поза нашою увагою. Прикладом зовсім іншого з роками осмисленого є те, що в різні періоди існування сприймаємо речі по-різному і речі, які колись, здавалось, важливі, тепер не мають жодного значення. Життя іде, а справжню істину речей не вдалося розкрити тисячоліттями. Це ще раз підкреслює думку про те, що кожен філософ, хай в душі, але людина думаюча, адже всі ми здатні мислити і оцінювати речі: кожен по-своєму.
Розуміємо, що філософське осмислення світу полягає не лише в його розумінні інтелектуальному, але й духовному.
"Людина мислить, значить живе" - так казав класик, але прийнято критикувати слова відомих людей, бо, вони вже "вийшли з моди", ми розуміємо буття так як це притаманно людині, тому скільки людей - стільки й думок. Задумаємось на хвилину і уявимо: це все ілюзія і світу нема, а сенс життя зводиться лише до фізичних потреб у сексі, алкоголі тощо. Тобто, іншими словами: нема життя, а є лише задоволення фізичного тіла (так казав Платон). Мудрі люди - аналітики - можуть використовувати будь-який момент в житті задля збагачення своїх моральних ідей. Наш обов’язок намагатися хоча б частково зрозуміти для чого ми існуємо...
Я впевнений в тому, що філософія, нехай примітивна, повинна вести людину по життю, що вона не проживала його, а жила ним…
Опубліковане вперше 2 серпня 2007 року
Ми постійно перебуваємо у вирі нестримно змінних подій і можливостей, хоча всередині вважаємо, що в цьому є якийсь логічний порядок і сенс. Так, можливо це є, але наскільки ми усвідомлюємо і розуміємо цей порядок, адже знаючи про суть правил і законів, ми живемо правильно і законно. Зрештою, цьому присвячена вся юридична наука… Та мова не про це. Справа в протилежному: наскільки ми хочемо ПІЗНАТИ цей світ, і, якщо вдасться, його порядок чи безпорядок (до речі, є теорія, що хаос – це цілком впорядкована і злагоджена система)? Наскільки важливе для нас це пізнання? І ці питання, подекуди риторичні, не виникають в момент «безпосереднього філософського абстрагування», а виникають ще в ранньому дитинстві, коли ми питаємо своїх мам і тат про будову дерева, жука, хмар, краплин, звідки йде дощ, коли ми виростемо, для чого дорослішати. І супроводжують протягом всього життя. Часто ми формуємо свої життєві позиції й критерії навколишнього світу десь далеко від свідомості, точніше в підсвідомому; часто ми впевнені (принаймні, вважаємо що впевнені, адже хіба купується гарантія власної ілюзії?) у своїй беззаперечній ВПЕВНЕНОСТІ того, що діється. Але одного дня настає момент тотального розчарування у власній парадигмі, у власному критерії реальності. Розчарування полягає у непідготовленості до усвідомлення своєї неспроможності щось змінити, нерозуміння того, що все, що ти мав все життя – ілюзії. Лише філософія може полегшити цей «удар дійсності». Ні медицина, ні біологія, ні фізика, ні будь-яка інша наука не спроможна змінити цього (оскільки це незворотньо), а часом пришвидшує цей удар…
Ми живемо, а значить ми удосконалюємося, здатні робити свідомий чи несвідомий вибір, та найголовнішим є наша здатність мислити, себто осмислювати світ, деякі речі, явища, а це власне і є яскравим проявом того, що людина філософ, хоча, як воно не банально звучить, філософ у душі. Не кожен у змозі виразити свої переконання, які осмислював довгий час...
Людина, яка в жодному разі не вважає себе філософом чи просто мислячою широко і абстрактно підневільно, або краще пишучи, свідомо розуміє, що це просто брак слів, щоб виразити думки. "Філософами не стають - ними народжуються..." – визначення двозначне? Заперечивши той простий факт нашого буття, існування ми стаємо підневільними думкам, які спонукають нас робити зовсім протилежні висновки: вірити в краще, але бачити перспективу на майбутнє. Наш світогляд, який формується з роками і значною мірою залежить від прогресу не тільки наукового, технічного, але й особистого змінюється так як листки опадають з дерев. Це закономірність, від якої немає вороття, хіба що брак розуму… Втрачаємо свій час, займаючись доволі непотрібними речами, а лише подумати скільки всього залишаються поза нашою увагою. Прикладом зовсім іншого з роками осмисленого є те, що в різні періоди існування сприймаємо речі по-різному і речі, які колись, здавалось, важливі, тепер не мають жодного значення. Життя іде, а справжню істину речей не вдалося розкрити тисячоліттями. Це ще раз підкреслює думку про те, що кожен філософ, хай в душі, але людина думаюча, адже всі ми здатні мислити і оцінювати речі: кожен по-своєму.
Розуміємо, що філософське осмислення світу полягає не лише в його розумінні інтелектуальному, але й духовному.
"Людина мислить, значить живе" - так казав класик, але прийнято критикувати слова відомих людей, бо, вони вже "вийшли з моди", ми розуміємо буття так як це притаманно людині, тому скільки людей - стільки й думок. Задумаємось на хвилину і уявимо: це все ілюзія і світу нема, а сенс життя зводиться лише до фізичних потреб у сексі, алкоголі тощо. Тобто, іншими словами: нема життя, а є лише задоволення фізичного тіла (так казав Платон). Мудрі люди - аналітики - можуть використовувати будь-який момент в житті задля збагачення своїх моральних ідей. Наш обов’язок намагатися хоча б частково зрозуміти для чого ми існуємо...
Я впевнений в тому, що філософія, нехай примітивна, повинна вести людину по життю, що вона не проживала його, а жила ним…
Книжка Моє пластування
Оце сидів і згадав, що колись мав блог на multiply.com і вирішив перевірити чи його ще не видалили, бо такої функції мені сервіс не запропонував. Блог ще висить в неті, але надумав собі реанімувати деякі дописи.
пост за 27 серпня 2007 року
Дорогий друже!
Я написав книгу, через яку хотів познайомити тебе з пластовим життям. Роки мого пластування залишили деякий багаж знань та вражень, якими я хотів би поділитись з тобою: тими почуттями, які пережив, будучи і залишаючись пластуном, розповісти про той великий дух, який переповнює тебе, коли ти в таборі. Моєю метою було відкрити Пласт для людей в тому сенсі, в якому прийняв його я, коли вперше відчув і пережив те, без чого тепер не уявляю свого життя. І, можливо, переконати тебе стати пластуном, бо саме з тебе з часом буде велика людина, якою наша країна буде пишатись, а ти будеш гордий того, що ти пластун і будеш носити пластову лілею з відчуттям відповідальності перед своєю країною і перед Богом.
Я зібрав колекцію своїх статей, які протягом деякого часу друкувалися у газетах, журналах, записувались до щоденників.
Пласт – це стиль життя, який не описати і в трьох томах…
Це моє перше видання, і сподіваюсь, читач оцінить мій труд і закриє очі на непрофесійний стиль.
«В Пласті росте новий люд…»
Своєю першою книжкою – «Моє пластування» – Артем Жуков відкриває перед читачем світ Пласту, передає той особливий чар, що притаманний тільки пластовому співжиттю.
Тема книжки розкрита згідно вдало складеного плану. Відчувається, що автор всебічно обізнаний з питанням не тільки теоретично, а й практично. Оповіді, подані в другому розділі, мають на меті ознайомити читача з духом Пласту і його можливостями для становлення характеру юнака. Матеріал дібрано глибокий за змістом і цікавий за формою. В третьому розділі дано корисні поради з практичного пластування. Світлини автора дають змогу відчути романтику пластових буднів.
Отож, книжка безумовно на часі для молодої людини, яка сповідує вірність Богові і Україні та прагне стати на дорозі життя лідером і переможцем. Вірю, друже, що Ти відчуєш щирий потиск лівої руки, яким Артем Жуков передає привіт від свого до Твого серця, і захочеш приєднатися до великої і дружньої сім’ї пластунів.
Тож не барися, приходь у Пласт.
Я написав книгу, через яку хотів познайомити тебе з пластовим життям. Роки мого пластування залишили деякий багаж знань та вражень, якими я хотів би поділитись з тобою: тими почуттями, які пережив, будучи і залишаючись пластуном, розповісти про той великий дух, який переповнює тебе, коли ти в таборі. Моєю метою було відкрити Пласт для людей в тому сенсі, в якому прийняв його я, коли вперше відчув і пережив те, без чого тепер не уявляю свого життя. І, можливо, переконати тебе стати пластуном, бо саме з тебе з часом буде велика людина, якою наша країна буде пишатись, а ти будеш гордий того, що ти пластун і будеш носити пластову лілею з відчуттям відповідальності перед своєю країною і перед Богом.
Я зібрав колекцію своїх статей, які протягом деякого часу друкувалися у газетах, журналах, записувались до щоденників.
Пласт – це стиль життя, який не описати і в трьох томах…
Це моє перше видання, і сподіваюсь, читач оцінить мій труд і закриє очі на непрофесійний стиль.
«В Пласті росте новий люд…»
Своєю першою книжкою – «Моє пластування» – Артем Жуков відкриває перед читачем світ Пласту, передає той особливий чар, що притаманний тільки пластовому співжиттю.
Тема книжки розкрита згідно вдало складеного плану. Відчувається, що автор всебічно обізнаний з питанням не тільки теоретично, а й практично. Оповіді, подані в другому розділі, мають на меті ознайомити читача з духом Пласту і його можливостями для становлення характеру юнака. Матеріал дібрано глибокий за змістом і цікавий за формою. В третьому розділі дано корисні поради з практичного пластування. Світлини автора дають змогу відчути романтику пластових буднів.
Отож, книжка безумовно на часі для молодої людини, яка сповідує вірність Богові і Україні та прагне стати на дорозі життя лідером і переможцем. Вірю, друже, що Ти відчуєш щирий потиск лівої руки, яким Артем Жуков передає привіт від свого до Твого серця, і захочеш приєднатися до великої і дружньої сім’ї пластунів.
Тож не барися, приходь у Пласт.
пл. сен. Лідія Ріпецька
Артем Жуков «Моє пластування»
Об’єм книжки 80 сторінок, вона вміщує три розділи: історія, звичаї та традиції організації, мої погляди на Пласт, колекція моїх статей-вражень, фотографії протягом мого пластування і розділ «Гори, спорядження, екстрим…» щоб читач не допустив помилок при виборі спорядження. Вона вийшла тиражом в 100 примірників, що зумовлено малим фінансуванням, але в майбутньому планую збілшити тираж і об’єм.
Своєю працею я хотів поєднати улюблену справу (гори) з таким же бажанням писати і творити щось для молодшого покоління, показати іншим пластове життя, зовсім відмінне від того, що ми спостерігаємо у сучасному світі – де діти мого віку не взмозі протистояти шкідливим звичкам та поганому впливу… Пласт виховує свідому молодь, яка в майбутньому може стати прикладом для інших. Я переконаний, що молодь, вихована за пластовим світоглядом, - це майбутнє нашої країни і шлях до її удосконалення та розвитку.
Підписатися на:
Дописи
(
Atom
)