Archive for 2010

Головна Архів за 2010

Фото тут!

17.12.2010

Сесія закінчилася на диво незле і прийшов час позитивного часопроведення. Поїхав із пластунами передавати Вифлиємський вогонь миру до Білорусії і країн Прибалтики. Сьогодні (тобто, вчора, оскільки в Мінську не було інтернету) приїхали до країни батька Лукашенка. Дивно, але на кордоні тримали більше двох годин і тому приїхали в кадетське училище (чи, як воно там називається) пообіді. Передали вогонь нечисленними скаутами Білорусії і поїхали слухати екскурсію про минуле міста. Після обіду в модній кав’ярні мали трохи вільного часу, який витратили на купівлю сувенірів і фотографування вечірніх вулиць, відверто радянського типажу, столиці Білорусії. До речі, через 2 дні у них вибори Президента. Кажуть, у бюлетенях будуть імена 5-ти кандидатів. Цікаво, хто цього разу стане Президентом Білорусії :). О 9-ій вечора виїжджаємо до Риги і, так собі підозрюю, будемо їхати через Вільнюс, себто Литву. У Ризі, згідно з розкладом, проведемо день, після чого знову дорога − у Таллін. Там, дуже сподіваюсь, заночуємо у менш-більш пристойному хостелі з теплою водою. Зрештою, добре було б хоча б десь переночувати нормально, бо дві ночі у бусі – то трохи занадто.

Задумали ми якось зі Славою сходити в гори ще перед тим, як випаде сніг. Тиждень самопідготовки переносили-переносили і з того всього маємо аж тепер 7 днів відпочинку від навчання. Аби концептуально провести хоча б його частину, хто з вакацій у Польщі, хто з приємного часпопроведення в Києві, взяли гордо квитки і доїхали до Коломиї. Удома я не був 73 дні, то й якось негарно трохи вийшло (але ж не смертельно!), що о 4-тій ночі приїхали, а о 9-тій вже подалися в гори. До останнього часу не знали куди піти, бо й погода непевна та й мали в розпорядженні лише 2 дні. Думали піти на Петрос з Квасів або Ясині і спуститись у Лазещину або до доїхати Верховини і вилізти на Піп-Іван. Несолідно трохи в таку погоду лізти на Чорногору (зрештою, так само, як і будь-куди), але випав варіант, як на мене, більш зручний. Не довелось їхати поїздом/маршруткою, бо тато по роботі їхав у Верховину через Татарів. Оскільки Слава на Хом'яку ще не був, то й подумали, що, хоча й неоригінально, проте безпечніше буде піти "матрасним" маршрутом і, заодно, не дуже навантажуючись фізично у таку погоду. Тато довіз до повороту до дачі Ющенка (і вдсп Гук), звідки пішли до полонини Хом'яків і далі. Тим же маршрутом, але у зворотньому напрямку я йшов із однокласницею влітку. Ясно, що то нескладний маршрут, але погода була, відверто, противна. Передбачалось, у перший день збігаємо на Хом'як і заночуємо на полонині, а на другий, якщо погода не здивує, підемо на Синяк, Малий Горган і спустимося до Буковеля. На Хом'як мені вже набридло вилазити ще влітку, але з солідарності та й від того, що буде незручно, коли напишу, що пішов у гори, але нікуди не виліз, все-таки поліз. За годину до заходу сонця і після обіду мівінячим пюре :) встигли і туди й назад. Потім був сильний вітер і тестування славиного намету Hannah Vertigo на найвищій точці полонини. Про намет пишуть, що він екстремальної серії, але, коли одна з трьох дюралюмінієвих дуг переламалась у двох місцях, стало якось соромно за фірму, продукція якої мені найбільше імпонує (в сенсі спорядження і одягу для гір). Тим не менше, намет вистояв ніч і дуже навіть незле себе зарекомендував у таких умовах. Декілька разів вночі думав, що вітер розірве на шматки тент, а нас зі Славою придушить дугами :). Того не сталось, а тому наступного дня, розуміючи, що з погодою все ще не щастить, поїли, попакували речі і спустились 201-шим загальнодоступним до траси (від перехрестя в Яблуниці до Буковелю). До Коломиї їхали Ікарусом. Як виявилось, у мами 10-го листопада день народження :).

У понеділок, поки ще був в Острозі, написав декілька слів на сайт академії про люблінський тріп. Вчора ходив горами, то якраз Олексій Миколайович виставив то писаніє, яке стало доступне загалу. Про нашу зі Славою вилазку в гори напишу завтра-післязавтра, бо інтернет вдома препаршивий, а хочеться допис зробити гарним, з фото :)

Про Острозьку академію – у Любліні

Упродовж чотирьох днів жителі міста Любліна (Польща) мали можливість знайомитись з українською культурою у рамках акції «Ukraina w Centrum Lublina» (4-7 листопада). Цьогоріч з ініціативи групи студентів та аспірантів-українців із люблінських університетів під керівництвом отця доктора Стефана Батруха відбувалася низка заходів, спрямованих на поширення знань у Польщі про Україну. Мешканці міста ознайомилися з роботами українських майстрів лялькарства, брали участь у конкурсах з українознавства, слухали українську музику у виконанні гуртів зі Львова, знайомилися з фотороботами, українським кіно тощо. Ключовим епізодом, який доповнював культурну складову акції, стали дебати на тему: «Як популяризувати Україну в Польщі?», за участю консулів України в Любліні й Хелмі та інших почесних гостей. У центрі міста на великому екрані відбувався показ фільмів про Україну, де також презентували й фільм про найстаріший навчальний заклад східнослов’янських земель – Острозьку академію. Цей навчальний заклад представляв у Польщі студент магістеріуму історії НаУОА Артем Жуков.

Випала нагода поїхати до Любліна на "Ukraina w centrum Lublina" аби запрезентувати академію і одночасно зробити репортаж. Акцію, в основному, зробили студенти/аспіранти українці з люблінських універів зі своїм супервайзером отцем Стефаном Батрухом. Упродовж чотирьохденного дійства показували українські фільми у центрі міста біля пам'ятника Пілсудському, в Католицькому університеті, дебатували про те, як піарити Україну в Польщі і т.д. Програма тут. Детальніше про те, сподіваюсь, найближчим часом напишу статтю на сайт академії і в "День".

Порція вражень:
- на кордоні тримали більше 3-х годин, ще й забув в розетці приміщення, де речі перевіряли, перехідник до зарядного телефону
- дорогою познайомився з аспіранткою-українкою з університету Марії Кюрі-Склодовської
- був в Люблінському Католицькому університеті, спілкувався з прогресивними студентами і аспірантами. Можливо, буде якась співпраця з ОА
- польський паб з музикою у виконанні гурту зі Львова (Йорий Клоц) дуже затишний
- ночував у хостелі без теплої води, але за 40 злотих
- взяв квиток на автобус додому, а виявилось, що рейс відмінили. Заледве поміняв квиток. І де в Євросоюзі євросервіс??
- з Любліна в Острог доїхав за 9 годин
- був у місті 25 годин
- польський "Żywiec" кращий ніж український "Оболонь" etc.

Дворик Католицького університету

Сьогодні провів свою першу в житті пару як викладач. Мав можливість вибрати курс "Історія світового мистецтва", в якому, сподіваюсь, непогано орієнтуюсь, але чомусь взявся за курс "Українська діаспора у боротьбі за незалежність України". Історію діаспори нам читали на 2-му курсі та й крім того пишу магістерську роботу про історію Пласту в діаспорі, що стосується тієї теми, але все одно довелось відкривати для себе купу нового. 5 днів підготовки аби провести практичну - жах! З іншого боку тепер розумію, шо викладати не так вже й легко. Принаймні треба добре орієнтуватись у предметі, який викладаєш, а для того перечитати не один десяток книжок. Сподіваюсь, мій дебют пройшов незле, підтвердженням чого є позитивні відгуки керівника практики і наукового керівника. Без критики не обійшлось, але з іншого боку нецікаво якщо все бездоганно :). Завтра ще маю лекцію, а потім ще одну практичну.
Цікаво, що одногрупники читають в основному історію України, Історію середньовічної Європи або Європи в новий час, що у плані підготовки є легшими курсами. Одногрупнику і мені ж довелось читати спецкурси...Отаке-от...

Enrico (19:55:05 21/08/2010)
- їдемо завтра на день
- виліземо на хомяк
- і ввечері спустимось

Jovtiychok (19:55:20 21/08/2010)
а ми вспіємо?

Enrico (19:55:24 21/08/2010)
- чого нє
- там недалеко
- маршруткою поїдемо назад

Jovtiychok (19:57:40 21/08/2010)
- хмммм
- впринципі можна

Ось так суботнім вечором і вирішили піти з колишньою однокласницею Настею на деньок в гори. Добре, що з Коломиї до Татарова маршруткою їхати трохи менше двох годин (і це при тому, що вона зупиняється мало не біля кожної хати…). Дешевший і, як на мене, кращий варіант доїзду – поїзд виправдав би себе, якби розклад коломийського раховоза (Коломия-Рахів) не змінили. Тепер він їде не о 8, як колись, а в 9.30: з Делятина франківський і коломийський поїзди вже їдуть як один. Зрештою, вибір такого способу доїзду виправдовув себе, оскільки не хотілось розтягувати те діло, а автобус Коломия-Мукачево з Коломиї відправлявся о 7.05 і водій любязно погодився зупинитись на роздоріжжі до Буковеля (куди нам власне і треба було, бо стежка за менш ніж кілометр від розвилки). Крім того у нас було по малому рюзкаку, який не викликав відчутного дискомфорту у пасажирів маршрутки та й у випадку доїзду поїздом довелось би ще кілометрів з 7-8 йти дорогою від залізничної станції.

Два тижні літа, які в основному провів переглядаючи 4 скачаних сезони Top Gear, час від часу поїдаючи смачну домашню їжу і дуже рідко виходячи походити коломийськими вулицями, не дуже позитивно впливають загалом на свідомість. Оскільки заняти себе все одно немає чим, то вишукував собі хоча б якісь заняття.

Спочатку знайшов серед речей, які не брав у руки ще з 11 класу, старого совєцького фотоапарата Zenit ET з кітовим об’єктивом Геліос 44-2. Сам фотоапарат цінності не великої, бо на сайтах коштує 30-40 грн., але от об’єктив! Я вже давно собі розмислював над тим аби виготовити чи купити перехідник на свій Нікон аби прикручувати старі об’єктиви, але ніколи серйозно не підходив до практичної реалізації задуманих планів. Цього разу витратив трохи часу і почитав рускіє форуми про фотографію і… евріка! Згадав, що є ebay.com, де повно дешевого китайського товару і різниця в ціні на перехідники втричі, а той й більше разів нижча – колосальна різниця, як на мене. Зареєструвавшись на ebay’i та PayPal’і, купив перехідника M42 на Нікон за 3.88 долари і з безкоштовною доставкою! Правда чекати доведеться з 3 тижні як мінімум, але видається мені цей варіант цікавішим ніж купувати той самий перехідник на київських сайтах за 200-250 грн.

Зробив декілька знимків з об’єктивом, правда однію рукою тримав прикладений об’єктив, а іншою – фотоапарат :). Байонет не підходить для різьбового об’єктива :(. Високохудожніх фотографій, звісно ж, очікувати не доводиться, але принаймні можна частково оцінити якості об’єктива і боке на діафрагмі 2. Sigma 50 f2,8 з всякими буковками після значення діафрагми, але з макро, коштує в районі 400 дол., Sigma 50 з діафрагмою 1,4 – 550 дол., а Nikkor 50 1,8 – 150 дол. Ясно, шо мінусів старих об’єктивів більше ніж плюсів: нема автофокусу, заміру експозиції, магічних буковок APO, EX, HSM, DC і іже подобних, та й якість не така. Але! Радянські об’єктиви для фотоаматорів з Д40-ми Ніконами, які просто не можуть собі дозволити купити дорогезну техніку, задовільняються отакими-от совдепівськими, - це ж прекрасно! Я ще не бачив дядька з Д300 і прикрученим Геліосом від Києва :). Треба буде попросити знайомого ;).

Сьогодні сходив у підвал 5-ти поверхового будинку часів Брєжнєвсіх і знайшов там 16-ти міліметрову камеру тих же часів - Красногорск-3.

Ще в класі 8-му мама принесла з роботи камеру і вищезгадуваний Зеніт, правда їх було 2, але де другий згадати поки не можу. Списали стару техніку. І правильно зробили! Нема чого техніці припадати пилюкою на полицях відділу культури… Камера лежала в підвалі достатньо довго аби кофр встиг покритись пліснявою і неприємним запахом, а деякі частини металевого корпусу камери взагалі змінили колір. Тим не менше з допомогою мами, вдалось відмити шкіряний кофр і частково привести до нормального вигляду камеру. Цінність її у теперішній вартості :). Десь вичитав на форумі, що продають ці Красногорск-3 у голівудські училища для операторів, де студенти «шліфують майстерність». А що з ними робити тут, в Україні, якщо з кіноіндустрією як і з дорогами… Вона ніби є, але лише на деяких ділянках якісна. Що мене ще неабияк здивувало, що російська і українська вікіпедії не знають про таку камеру, принаймні я не знайшов спеціальної статті (хоча може то мій прорахунок…), а от англійська і німецька дуже навіть непогано знають про цей кіноапарат. Згідно з текстом, «це була одна з найбільш популярних 16-ти міліметрових камер у східній Європі, коли вона з’явилась у фільмі Кшиштофа Кєшльовського у 1979 році і продовжує користуватись значною популярністю на заході». Кітовий об’єктив Метеор 5-1 у неті продають за 500-700 грн., а саму камеру 1200-1300 – це в українському інтернет просторі, а от на ebay’і американці просять за неї аж 250-400 своїх зелених банкнот. Ніби небагато як на студента-американця з Лос-Анджелеса… Потішився би з того, що маю в себе цей раритет, але він не робочий!, себто не можу продати і самому користуватись не вийде. Навіть не уявляю де можна було б зремонтувати його, але ще більше мене тривожить питання де сьогодні в Коломиї чи Острозі знайти 16-ти міліметрову плівку на 30 м. у маленьких касетах… а проявляти де??? Тому скоріше всього її місце на моїй гіпотетичній поличці антикваріату у новій квартирі… десь через місяців два.

З метою потішити власне его публікую рекомендацію для спілки журналістів :)

Рекомендаційний лист

Я знаю Артема Володимировича Жукова з 2006 року із часу, коли він вступив до Національного університету «Острозька академія» на спеціальність «історія». Відтоді Артем працював волонтером у відділі зв’язків з громадськістю НаУОА адміністратором офіційного веб-сайту університету. Крім цього статті та фотографії Артема періодично публікувались у газеті «Острозька академія», на офіційному веб-сайті та міських газетах: «Замкова гора», «Життя і слово» та ін.
Цього року Артем отримав диплом бакалавра зі спеціальності «історія» і планує вступити до магістеріуму, а згодом продовжити навчання в аспірантурі університету. Артем Жуков, ще будучи школярем, працював заступником головного редактора «Шкільної газети», дописував до газет «Коломийський вісник», «Всевідо», «Вільний голос» у м. Коломиї, звідки Артем родом.
Артем Жуков є всебічно розвиненою особистістю, про що свідчить неодноразова участь у наукових конференціях, круглих столах та семінарах, пов’язаних з історичною проблемою, яку досліджує в університеті.
Ще будучи школярем, Артем видав книгу «Моє пластування», позаяк сам є активним пластуном. У книзі зібрані статті, що періодично друкувалися у газетах та журналах й мали на меті познайомити читача з пластовим життям, показати його так, як зрозумів і побачив автор. Артем Жуков отримував стипендію Президента України.
У 2007 році у рамках міжнародної програми обміну студентів Артем Жуков упродовж двох місяців працював менеджером з PR у World Wildlife Fund у місті Прінс Руперт, Канада (Британська Колумбія).
Влітку 2008 року Артем упродовж трьох тижнів стажувався фотокореспондентом у всеукраїнській газеті «День», де проявив себе креативним, відповідальним та вимогливим до себе журналістом. Окрім вищезгаданої газети фото Артема піблікує американська газета «Свобода».
Журналістські роботи автора відрізняються глибокою аналітикою та акцентом на політико-соціальну сферу життя.
Артем багато подорожує, а це вдосконалює його фотороботи, оскільки він особливу увагу звертає на ментальні особливості народів. Серед численної фотокореспонденції Артема є репортажі з Австрії, Італії, Швейцарії, Німеччини, Чехії, Сербії, Туреччини та інших країн Європи і Північної Америки. Артем Жуков постійно шукає будь-які можливості до самовдосконалення не лише в одному професійному напрямку, про що свідчить його досвід вчителювання у Коломийській спеціалізованій школі №1 та досвід роботи у Острозькій районній бібліотеці.
Артем є відповідальним, вимогливим до себе, ерудованим, комунікабельним, користується авторитетом серед колег і викладачів університету.
Відтак, вважаю Артема Володимировича Жукова достойним кандидатом до зарахування членом Національної спілки журналістів України.

Провідний фахівець відділу зв’язків з громадськістю
Національного університету «Острозька академія»,
член Національної спілки журналістів України О.М. Костюченко

Виявляється, в мене вже 3 роки є водійські права... Знайшов допис про них на тому ж старому блозі.
Допис від 3 серпня 2007 року

Вчорашній день пройшов під назвою "Люди в синьому". А все почалось з кави з шоколадкою, а закінчилось святом! Отже, вранці пішов здавати екзамен в ДАІ - дійство подібне до шкільних або університетських іспитів, але вчителі чомусь ходять у синіх сорочках з нагрудною залізячкою і пагонами з зірочками. Ну, якщо врахувати специфічний жаргон і стиль ходьби, то можна думати, що вони - "Люди в синьому" - намагаються створити нову субкультуру...

Після годинного чекання біля кабінету з табличкою на чорних дверях, припускаючи різні версії: "чому мене не викликають?" раптом почув голос дядька міліціонера (чи даїшника), який змусив мене виступити величезним кроком з глибини власних думок і повернутися до реальності, до здачі іспиту.
Все пройшло непогано, після 20 питання побачив на моніторі комп'ютера багато зелених букв, але суть зводилась до одного: скоро буде свято!
16:00 стою на пекучому сонці біля 3 МРВ ДАІ м. Коломия і чекаю. Чекаю. Йду сходами. Підписую якісь папіряки. Виходжу з купою документів і пластиковою карткою, де вліплена моя фотографія з написом "Посвідчення водія".

Про те, що було далі, історія замовчує.

Моє есе на філософію на першому курсі.
Опубліковане вперше 2 серпня 2007 року

Ми постійно перебуваємо у вирі нестримно змінних подій і можливостей, хоча всередині вважаємо, що в цьому є якийсь логічний порядок і сенс. Так, можливо це є, але наскільки ми усвідомлюємо і розуміємо цей порядок, адже знаючи про суть правил і законів, ми живемо правильно і законно. Зрештою, цьому присвячена вся юридична наука… Та мова не про це. Справа в протилежному: наскільки ми хочемо ПІЗНАТИ цей світ, і, якщо вдасться, його порядок чи безпорядок (до речі, є теорія, що хаос – це цілком впорядкована і злагоджена система)? Наскільки важливе для нас це пізнання? І ці питання, подекуди риторичні, не виникають в момент «безпосереднього філософського абстрагування», а виникають ще в ранньому дитинстві, коли ми питаємо своїх мам і тат про будову дерева, жука, хмар, краплин, звідки йде дощ, коли ми виростемо, для чого дорослішати. І супроводжують протягом всього життя. Часто ми формуємо свої життєві позиції й критерії навколишнього світу десь далеко від свідомості, точніше в підсвідомому; часто ми впевнені (принаймні, вважаємо що впевнені, адже хіба купується гарантія власної ілюзії?) у своїй беззаперечній ВПЕВНЕНОСТІ того, що діється. Але одного дня настає момент тотального розчарування у власній парадигмі, у власному критерії реальності. Розчарування полягає у непідготовленості до усвідомлення своєї неспроможності щось змінити, нерозуміння того, що все, що ти мав все життя – ілюзії. Лише філософія може полегшити цей «удар дійсності». Ні медицина, ні біологія, ні фізика, ні будь-яка інша наука не спроможна змінити цього (оскільки це незворотньо), а часом пришвидшує цей удар…
    Ми живемо, а значить ми удосконалюємося, здатні робити свідомий чи несвідомий вибір, та найголовнішим є наша здатність мислити, себто осмислювати світ, деякі речі, явища, а це власне і є яскравим проявом того, що людина філософ, хоча, як воно не банально звучить, філософ у душі. Не кожен у змозі виразити свої переконання, які осмислював довгий час...
    Людина, яка в жодному разі не вважає себе філософом чи просто мислячою широко і абстрактно підневільно, або краще пишучи, свідомо розуміє, що це просто брак слів, щоб виразити думки. "Філософами не стають - ними народжуються..." – визначення двозначне? Заперечивши той простий факт нашого буття, існування ми стаємо підневільними думкам, які спонукають нас робити зовсім протилежні висновки: вірити в краще, але бачити перспективу на майбутнє. Наш світогляд, який формується з роками і значною мірою залежить від прогресу не тільки наукового, технічного, але й особистого змінюється так як листки опадають з дерев. Це закономірність, від якої немає вороття, хіба що брак розуму… Втрачаємо свій час, займаючись доволі непотрібними речами, а лише подумати скільки всього залишаються поза нашою увагою. Прикладом зовсім іншого з роками осмисленого є те, що в різні періоди існування сприймаємо речі по-різному і речі, які колись, здавалось, важливі, тепер не мають жодного значення. Життя іде, а справжню істину речей не вдалося розкрити тисячоліттями. Це ще раз підкреслює думку про те, що кожен філософ, хай в душі, але людина думаюча, адже всі ми здатні мислити і оцінювати речі: кожен по-своєму.
    Розуміємо, що філософське осмислення світу полягає не лише в його розумінні інтелектуальному, але й духовному.
    "Людина мислить, значить живе" - так казав класик, але прийнято критикувати слова відомих людей, бо, вони вже "вийшли з моди", ми розуміємо буття так як це притаманно людині, тому скільки людей - стільки й думок. Задумаємось на хвилину і уявимо: це все ілюзія і світу нема, а сенс життя зводиться лише до фізичних потреб у сексі, алкоголі тощо. Тобто, іншими словами: нема життя, а є лише задоволення фізичного тіла (так казав Платон). Мудрі люди - аналітики - можуть використовувати будь-який момент в житті задля збагачення своїх моральних ідей. Наш обов’язок намагатися хоча б частково зрозуміти для чого ми існуємо...
    Я впевнений в тому, що філософія, нехай примітивна, повинна вести людину по життю, що вона не проживала його, а жила ним…

Оце сидів і згадав, що колись мав блог на multiply.com і вирішив перевірити чи його ще не видалили, бо такої функції мені сервіс не запропонував. Блог ще висить в неті, але надумав собі реанімувати деякі дописи.

пост за 27 серпня 2007 року

Дорогий друже!

Я написав книгу, через яку хотів познайомити тебе з пластовим життям. Роки мого пластування залишили деякий багаж знань та вражень, якими я хотів би поділитись з тобою: тими почуттями, які пережив, будучи і залишаючись пластуном, розповісти про той великий дух, який переповнює тебе, коли ти в таборі. Моєю метою було відкрити Пласт для людей в тому сенсі, в якому прийняв його я, коли вперше відчув і пережив те, без чого тепер не уявляю свого життя. І, можливо, переконати тебе стати пластуном, бо саме з тебе з часом буде велика людина, якою наша країна буде пишатись, а ти будеш гордий того, що ти пластун і будеш носити пластову лілею з відчуттям відповідальності перед своєю країною і перед Богом.
Я зібрав колекцію своїх статей, які протягом деякого часу друкувалися у газетах, журналах, записувались до щоденників.
Пласт – це стиль життя, який не описати і в трьох томах…
Це моє перше видання, і сподіваюсь, читач оцінить мій труд і закриє очі на непрофесійний стиль.

«В Пласті росте новий люд…»

Своєю першою книжкою – «Моє пластування» – Артем Жуков відкриває перед читачем світ Пласту, передає той особливий чар, що притаманний тільки пластовому співжиттю.
Тема книжки розкрита згідно вдало складеного плану. Відчувається, що автор всебічно обізнаний з питанням не тільки теоретично, а й практично. Оповіді, подані в другому розділі, мають на меті ознайомити читача з духом Пласту і його можливостями для становлення характеру юнака. Матеріал дібрано глибокий за змістом і цікавий за формою. В третьому розділі дано корисні поради з практичного пластування. Світлини автора дають змогу відчути романтику пластових буднів.
Отож, книжка безумовно на часі для молодої людини, яка сповідує вірність Богові і Україні та прагне стати на дорозі життя лідером і переможцем. Вірю, друже, що Ти відчуєш щирий потиск лівої руки, яким Артем Жуков передає привіт від свого до Твого серця, і захочеш приєднатися до великої і дружньої сім’ї пластунів.
Тож не барися, приходь у Пласт.

пл. сен. Лідія Ріпецька

Артем Жуков «Моє пластування»

Об’єм книжки 80 сторінок, вона вміщує три розділи: історія, звичаї та традиції організації, мої погляди на Пласт, колекція моїх статей-вражень, фотографії протягом мого пластування і розділ «Гори, спорядження, екстрим…» щоб читач не допустив помилок при виборі спорядження. Вона вийшла тиражом в 100 примірників, що зумовлено малим фінансуванням, але в майбутньому планую збілшити тираж і об’єм.

Своєю працею я хотів поєднати улюблену справу (гори) з таким же бажанням писати і творити щось для молодшого покоління, показати іншим пластове життя, зовсім відмінне від того, що ми спостерігаємо у сучасному світі – де діти мого віку не взмозі протистояти шкідливим звичкам та поганому впливу… Пласт виховує свідому молодь, яка в майбутньому може стати прикладом для інших. Я переконаний, що молодь, вихована за пластовим світоглядом, - це майбутнє нашої країни і шлях до її удосконалення та розвитку.

Ніколи й не думав, що буду дивитись подібні "руські" серіали. Але так сталось, що дорогою до України з Чехії пані в автобусі включила той фільм і 5 серій як не як подивився. Вчора скачав весь серіал з торентів і сьогодні весь день провів за його переглядом.

Більше ніколи не дивитимусь російських серіалів! Особливо цей не раджу, якщо немає свідомого бажання згаяти 10 годин часу. Початок був захоплюючий. Чи може то через акторську гру Анни Каменкової, але за сценарієм її вбили після чого яскравим персонажем був хіба "сищік" Тріфоноф (Л.Кулагін). Дійсно втратив купу часу втикаючи в монітор. Десь 20 смертей, трохи крові, нелогічний перебіг подій, і як фінал 14-тої останньої серії - провал розслідування і погані хлопці залишились при грошах. Багато абсурдних моментів у фільмі, гра окремих акторів, зрештою як і в інших російських фільмах, далека від такої, яка б приносила задоволення глядачеві...

Вже краще дивитись Доктора Хауса, тим більше, що в останній серії 6-го сезону Кадді покинула Лукаса і здається то не черговий глюк Хауса від наркоти :).

Я аж ніяк не фанатію від серіалів, але останнього не пропустив жодної серії :)

Сьогодні глянув результати фіналу конкурсу zavtra.ua пана Пінчука. Не те щоб дуже сподівався на ту стипендію, яка як не як зайвою б не була, але чомусь підсвідомо розумів, що маю якісь мізерні шанси аби її отримувати. Двох балів не вистачило аби бути вище чорної лінії, яка розділяла список від останньої призової 311 позиції. Як результат 422 місце у загальному рейтингу з 953 учасників фіналу. Трохи розчарований, але що поробиш...
Зате тепер можу спокійно опублікувати есе, яке висилав на цей конкурс і яке експерти оцінили балом 3,67 з 5.

Завтра: Світ, Україна, Я

Сьогодення диктує постійно нові умови існування в глобалізованому світі. Наше місце в масштабній системі вкоріненого світосприйняття, як це не сумно визнавати, займає далеко не першу позицію. Український ідеал процвітання невідомий за кордоном не через погану роботу зовнішніх відомств, а просто через його відсутність. Як може народ з тисячолітньою історією забути свою міжнародну суть? «Моя Батьківщина не там, де народився, а там де добре…». Це, очевидно, є однією з сотні причин непростого явища – утворення великої діаспори за кордоном. А, можливо, це просто страх усвідомлювати власну важливість перед своїм народом, нацією врешті-решт!
Наша роль сьогодні, на відміну від вже давно неактуальної думки «моя хата скраю», - формувати національно свідомих громадян, аби якісно вплинути на утвердження нової парадигми українства: «ми можемо». Сьогодні на наших плечах лежить досвід попередників, сотні років невизнання і пригноблення системи, яка усіма її «колоритними» моментами вижила тисячі світочів української культури. Лише від наших дій залежить чи дамо початок самодостатньому організму з чітко сформованими векторами і атракторами розвитку чи знову перегорнути вже забуту чорну сторінку історії нашого народу…
Категорія «Я» як частина свідомої, думаючої нації, а не маси простолюду, якісно впливаючи на перманентний потік подій, не може і не буде залишатись осторонь зміни свідомості тоталітарних принципів, укорінених у свідомості багатьох співвітчизників. Феномен «українства» вже є, але жевріючи від щойно розпаленого вогнища, може і, впевнений, запалає новим полум’ям вільної і думаючої нації…
Наша невпевненість у «сьогодні» впливає на потенційно якісне «завтра». Допоки в нас не буде розуміння того, що дії окремих індивідів складають до купи елементи величезного конструктора нашого добробуту, доти його просто не існуватиме. Незалежно від причин, закриваючи очі на негативний досвід минулого, лише в наших і в моїх руках емпірично втілити нехай і незначний, але суттєвий внесок у творення якісно нової моделі національної свідомості, відкинувши бутафорично демагогічні закиди устійненої ідеології.

Одного разу сидячи в інтернеті натрапив на блог одного дядька з Естонії. Він летів до Мілана, звідки поїздом TGV їхав до Берна - столиці Швейцарії. Я вже давно хотів туди втрапити, але якось ніколи грошей не вистачало і з візами українцям сьогодні нелегко. Тим не менше, більше місяця тому, спланував собі "глобальний" тур Європою із заїздом туди. Хоча спочатку серед пріорітетних міст були Париж, Барселона і Мадрид, але WizzAir та easyjet не надто низькі ціни запропонували на ті числа, тому купив квитки на рейси Варшава-Рим, Рим-Мілан, Мілан-Прага. До Варшави і з Праги буду їхати автобусом. Все це спланував аби потрапити до Берна.
9 днів тому на сайті французької залізниці, чи скоріше її відгалуження - компанії швидкісних поїздів TGV купив за 38 євро! квитки до омріяної Швейцарії. Єдиний мінус був той, що французи запропонували безальтернативний варіант доставки квитків традиційною поштою, хоча запевнили, що йтимуть вони не довше 7 днів. Зважаючи на те, що Укрпошті ще далеко до євростандартів, розумів, що навряд вони так швидко прийдуть, але все ж сподівався. Чекав би довше, але позаяк моє перебування в Коломиї лімітоване часом, бо треба здавати дипломну роботу, то боявся аби не довелось їхати до Острога без конверта з французьким штампом. Навіть маркером на поштовій скринці написав номер будинку :) який зафарбували робочі, які робили ремонт у під'їзді. А сьогодні навіть пішов на пошту аби запитати скільки часу зазвичай йдуть з-за кордону листи. Пані сказала, що орієнтовно 2 тижні. Я "розстроївся", але прийшов додому і сталось диво! Білий конверт адресований англійською мовою лежав у поштовій скринці. І все-таки Укрпошта цього разу не розчарувала...

Щойно приїхав.
Не думав, що буду приємно вражений після другого дня перманентного мозкового штурму: вчора в Києві, а сьогодні в Рівному.
Досить невимушено, проте трохи награно, відбувалась "оцінка" нашого психологічного бекграунду. Робота в групах по 6 осіб, придумування презентацій, тести а-ля закінчити речення чи домалювати частину картинки... Через конспіративний характер того всього не буду детально описувати, ібо навіть фотографувати не дозволили. Порівнюючи з вчорашнім конкурсом у столиці, цей мені видався об'єктивнішим. По-перше, наукові роботи оцінювали фахівці (принаймні так говорять організатори), по-друге, інформування краще, а по-третє, ці тренінги (термін певне не коректний по відношенню до того, що відбувалось, але в силу свого обмеженого тезаурусу назву це так), як на мене, давали змогу краще оцінити учасників. Безперечно, елемент конкурентності був, багато людей говорили фразами, які завчили на пам'ять, хтось зі шкіри ліз аби себе поводити для нього/неї неприродньо. То все було видно і дуже навіть яскраво, але чи побачили це психологи, які проводили заняття? Думаю так, зрештою їм гроші платять за це.
У групі зі мною була гарна дівчина з Донецька! Аня звати. Говорила дуже доброю українською. Я попри свою застереотипізованість спочатку не хотів сприймати вербального потоку з її боку, але під кінець таки почав це робити. Кажуть, думку про якесь суспільство треба формувати після спілкування з багатьма представниками, багато читати різної літератури аби бачення не було однобічним. У моєму ж випадку стереотип щодо східної України формувався якраз цим шляхом, але самому ж дивно, що лише через спілкування з однією особою, почав іншими очима дивитись на цю проблему. Отакі вони - жінки :).

Щойно приїхав зі столиці, де презентував свою наукову роботу у фінальному турі конкурсу "Спудейські есеї", який організовує фонд дружини колишнього Президента. Природно, що конкуренція була велика (39 людей у моїй секції, і це вже фіналісти!), але навряд лише через це привіз трохи неоднозначних вражень, які впродовж виступів і юзання безкоштовного wi-fi, записував на папіряці. До речі, познайомився з пластункою з Тернополя Зоряною Удич. Вона як і я презентувала свої напрацювання і врешті увійшла до 6-ки найкращих. Про враження трохи нижче.

Їхав трохи безтолково і туди і звідти, бо поїзди то невчасно для мене приїзджають або відбувають. Але тішуся, що мав можливість побачитись з Вікою (Слави Мізерного майбутня дружина :) і Олею Решетиловою (колишній шеф у прес-центрі, тепер серйозна журналістка газети "День"). Словом, посиділи досить концептуально, як би це не заголосно сказати :) і певною мірою ще й завдяки Тарасові Тимчуку, який приєднався до посиденьок у затишній квартирі біля ст.м. Дорогожичі. Як наслідок, на вокзал їхали на таксі (27 грн.!!), за 10 хв. до відправлення поїзда ще вмостилися на бокових місцях вагону аби допити..ой.доїсти бутерброди... А ще думав чи є сенс взагалі їхати до Києва :)

Рефлексії стосовно конкурсу.

Я абсолютно не претендую на якусь об'єктивність зі свого боку і пишу це не через те, що дуже злий, бо не зірвав джекпот :). Але багато речей мене просто збили з толку.

1. Міжнародний конкурс наукових робіт "Спудейські есеї", що, на моє розуміння, є одним з відгалужень "Новітнього інтелекту України" - відомого конкурсу, який організовує фонд Катерини Ющенко. Серед тлумачень дефініції "спудей" є такі: "На сьогодні це слово вміщує в собі значення «учень взагалі»: У́ЧЕНЬ (той, хто вчиться у школі, середньому навчальному закладі, у якогось фахівця); ШКОЛЯ́Р (у школі); ВИХОВА́НЕЦЬ (школи, навчального закладу, дитячого будинку тощо); КУРСА́НТ (військового училища); СТУДЕ́НТ (вищого навчального закладу)." Про аспірантів і людей з науковими ступенями і академічними званнями там не йдеться. У мене запитання: чого називати конкурс студентським, коли за моїми підрахунками більше 30% виступаючих у моїй гуманітарній секції були аспірантами чи навіть кандидатами наук і доцентами? Виступав хлопець-школяр і розказував про вишивку!!! говорячи, що писав роботу з "різних книжок". І були люди, які вже видали не одну монографію наприклад. Хоча на сайті конкурсу і пише, що є вікова градація, але її реально не було, оскільки хоча і обрали 6 найкращих, проте премія ж лише одна на гуманітарну секцію.

2. Нема поділу по напрямках. Як можна за якимось однаковими критеріями оцінити роботу, наприклад історичного характеру, порівнюючи її з актуальною для журі проблемою бездомних дітей в Одесі? Я більш ніж впевнений, хоча може дещо ідеалізуючи суть, що це не є правильно. Робіт з історії було лише 2. Моя і хлопця, який говорив про семантику кольорів на прапорі України зачіпаючи минуле. Були роботи з педагогіки, психології, журналістики (до речі, я так і не зрозумів чи дівчина хотіла заново переписати історію голодомору 32-33 р. чи все-таки написати працю, яка стосується журналістики), ну і ще багато інших. Думаю, варто розділяти напрямки, навіть якщо треба зменшити суму гонорару.

3. Журі. Безперечно, люди розумні і з досвідом, тут мови нема. Але як може судити правник чи державний службовець роботу з психології??? Треба ж від чогось відштовхуватись, а не керуватись тим чи сподобалась назва чи ні. Звучали закиди типу "у мене нема вашої роботи, тому задаю запитання", яке не стосується об'єкту дослідження. Або перше запитання, яке після 5-ти хвилинної доповіді про історію Пласту в Канаді, мені задав поважний дядько: "А ви є членом цієї організації?". Як на мене це не є доречно. Принаймні можна якось по іншому сказати, наприклад "чому обрали таку тему". А якщо його синові чи дочці десь на пластовому таборі дуже не сподобалось, то він 90% не поставить задовільної оцінки пластуну. Все просто як палець. Оцінюючи чиюсь працю треба хоча б самому трохи в ній розбиратись, ну принаймні аби були якісь інтелектуальні претензії на те. Запитувала мене пані констатуючи факт, що ніби Пласт така собі невелика, непоширена організація. Мало Америку мені не відкрила. 10 000 пластунів лише в Україні - це не поширена? Звісно, на сході країни пластунів мало, але ж у східняків і моральні пріорітети часом різняться від наших. Від захисту, звичайно, багато залежить, але коли пані приходить під кінець всього процесу "заслуховування" презентацій і просто дуже театрально виступає (вже не вперше) говорить про впринципі банальні речі, а журі ж звичайно в захваті від випадів, підстрибувань і маніпуляцій голосом чи руками...

То далеко не все, що хочеться написати, але ж якось негарно вносити суб'єктив у ситуацію. Безперечно люди там зібрались достойні і не дурні - це природно. Звісно, що дуже багато залежало від захисту, який я відверто пишучи провалив. Хоча тему знаю дуже добре, текст виступу майже на пам'ять... Але квінтесенцією всіх провалів був, як на мене, поганий підхід до організації конкурсу і непродуманість структури. Якби ж були умови більш сприятливі: невимушена дискусія чи нехай навіть традиційний захист, але хай історики слухають істориків, архітектори архітекторів, а культурологи культорологів. Чи можна співставити рівень знань і досвіду школяра з емпірикою кандидата наук? Питання риторичне.

Їду по чергову порцію суб'єктиву, але цього разу в Рівне.

У газеті "День" вчора надрукували статтю про візит Б. Гаврилишина з моїм коментарем :)

Минулого тижня Острозьку академію відвідав відомий економіст, член Римського клубу, іноземний член Національної академії наук України та Міжнародної академії менеджменту Богдан Гаврилишин. Його візит до Острозької академії був надзвичайно насиченим і динамічним, адже гість зустрівся з викладачами університету, для студентів він провів цікаву лекцію на основі своєї книги «Дороговкази в майбутнє — до ефективних суспільств». У цій книзі автор пропонує методику аналізу суспільних устроїв, яка дозволяє порівнювати різні нації-держави й давати досить точні прогнози їхнього подальшого розвитку. Серед найяскравіших прикладів варто виокремити передбачення автора про розпад СРСР більш ніж за двадцять років до реальних подій. Також під час зустрічі Богдан Дмитрович говорив про систему побудови нового ефективного суспільства для створення сучасної високорозвиненої країни. Студенти після отримання порції інтелектуального продукту засипали Богдана Гаврилишина різноманітними питаннями, які стосувалися прогнозів щодо майбутнього української держави, її входження в ЄС, міжнародних відносин тощо.

Кульмінаційним моментом стала зустріч пана Богдана з членами Острозького клубу вільного інтелектуального спілкування молоді. Із учасниками Острозького клубу Богдан Гаврилишин поділився баченням щодо майбутнього нашої країни, розповів про діяльність свого Фонду ім. Богдана Гаврилишина й зазначив, що завдання цієї організації полягає в підтримці різноманітних проектів у соціальній, політичній, економічній та культурній сферах. Також під час засідання обговорювалися шляхи вирішення актуальних проблем, із якими зіткнулася Україна. Це й неприйняття бюджету на 2010 рік, і некомпетентність чиновників як на всеукраїнському рівні, так і на місцях та ін. «У нас немає політичної еліти. Дещо інша ситуація спостерігається в сфері культури, однак цього недостатньо для належного розвитку країни. Еліту я вбачаю в тому, щоб вона дбала не про свої інтереси та інтереси своїх друзів, а дбала про добробут своєї Батьківщини, орієнтувалася у важливих суспільних проблемах і шукала конструктивні шляхи їхнього вирішення», — зауважив Богдан Дмитрович.

Артем ЖУКОВ, студент спеціальності «історія» Національного університету «Острозька академія»:

— Попри свою харизму й колосальний життєвий досвід, Богдан Гаврилишин вміє й найголовніше практично ламає усталені стереотипи нашого суспільства. Насамперед це стосується загальноприйнятої думки, що добробут країни прямопропорційно залежний від сировинних ресурсів і запасів нафти. Насправді, як могли переконатись студенти, учасники Острозького клубу та навіть пластуни на окремій зустрічі, економічне зростання суспільства залежить насамперед від кожного окремого індивіда, а не від ресурсного потенціалу країни. Суспільство ефективне, коли кожен окремо якісно виконує свою роботу, тоді внутрішньодержавні протиріччя, які стосуються мови чи етнічної приналежності втрачають будь-який сенс. Прикладом безумовно може бути Швейцарія, яка попри те, що є поліетнічною, конфедеративною й офіційно багатомовною державою, показує чи не найвищі показники економічного зростання й є політично стабільною уже більше півтора століття. Богдан Гаврилишин доводить, що влада має бути не самоціллю для матеріального збагачення, а лише елементом і засобом взаємовпливу та створення достойного для своєї подоби суспільного устрою.

Роман КОВАЛЬ, студент політології Національного університету «Острозька академія», пластун:

— Давно хотів поспілкуватися з Богданом Дмитровичем на пластову й взагалі суспільно-економічну тематику. У п’ятницю така зустріч відбулася. Пан Богдан, незважаючи на те, що має досить багато наукових ступенів у різних університетах світу й є відомим науковцем, уміє просто пояснити складні речі.

У книзі «Дороговкази в майбутнє — до більш ефективних суспільств» мені дуже сподобалася теза про те, що ефективність суспільств не можна вимірювати лише в економічному сенсі, а потрібно підходити комплексно та системно. Проте є й в книзі деякі тези з якими я не дуже погоджуюсь. Теза про перехід України на федеративну форму державного устрою як на мене видається досить сміливою й не на часі.

Олексій КОСТЮЧЕНКО, Острог
"День", №67, п'ятниця, 16 квітня 2010

У п’ятницю 9 квітня Національний університет “Острозька академія” відвідав пл.сен. Богдан Гаврилишин. Після екскурсії академією, яку проводив ректор Острозької академі проф. Ігор Демидович Пасічник, пан Богдан мав зустріч зі студентами навчального закладу, на якій презентував свою книгу “До ефективних суспільств” і відповідав на запитання спудеїв університету. Після цього Богдан Дмитрович зустрівся з учасниками Острозького клубу вільного інтелектуального спілкування молоді, обговорюючи сучасне становище України як геополітичного гравця на світовій арені. Не оминув своєю увагою пан Богдан і пластунів, з якими хоча і недовго, проте все ж таки досить активно поспілкувався. На зустрічі зі старшими пластунами і юнацтвом станиці, колишній голова КПР розповів про початки свого пластування у Німеччині та Канаді, про бачення ролі організації для молоді сьогодні тощо.

ст.пл.скоб Роман Коваль – станичний станиці Острог
Давно хотів поспілкуватись з Богданом Дмитровичем на пластову і взагалі суспільно економічну тематику. У п’ятницю така зустріч відбулась. Багато позитивних вражень. Приємно що пан Богдан, незважаючи на те, що має досить багато наукових ступенів в різних університетах світу, вміє по простому пояснити складні речі.

пл.сен. Богдан Гаврилишин, ЛЧ на зустрічі з пластунами
Богдан Гаврилишин на зустрічі з Острозьким клубом вільного інтелектуального спілкування молоді
Богдан Гаврилишин на зустрічі зі студентами Національного університету “Острозька академія”

----------------
31.03.2010
Дійшла інформація з відділу зв’язків з громадськістю про приїзд колишнього голови Крайової пластової старшини, члена Римського клубу, засновника Міжнародного інституту Менеджменту в Києві, автора книжки “Дороговкази в майбутнє — До більш ефективних суспільств”, радника трьох Президентів України пл.сен.Богдана Гаврилишина, ЛЧ до Національного університету “Острозька академія” 8-10 квітня 2010 року.
Сподіваємось, пан Богдан знайде трохи часу у тісному графіку для розмови зі старшими пластунами станиці Острог під час візиту до університету.
Як відомо, Богдан Гаврилишин вже давно планував приїхати до Острозької академії, зокрема в часі “Орликіади”, яка проходила у стінах університету, проте тоді візит був відмінений.

Підписатися на: Дописи ( Atom )

Artemioz

Підпишись, щоб не пропустити

Теми

Найбільше читають