"Аби знали, які ми загадочні :)"

Ловлю себе на думці, що записувати все, що варте уваги, треба одразу. В іншому випадку залишаються лише мегабайти відзнятих фотографій і шматок позитивних вражень, які асоціюєш з певною подією. "Заряд позитиву" отримували в липні 2009 року, коли на два дні вдалось вирватись походити карпатськими стежками.

Літо 2008 року. Задумали пройти Чорногору, попакували рюкзаки, доїхали до Верховини, потім Ільців. Почалася злива, на КПП навіть не взяли грошей за вхід на територію заповідника, бо МНСники були впевнені, що ми повернемось. А не повернулись! До Дземброні їхали ЗІЛом-131-шим, йшли пішки по пояс у воді... Дороги після тієї зливи на Прикарпатті відновлювали ще півроку. Через геть ніякі погодні умови, на 4 дні зупинились у Дземброні в хаті баби Параски. Сусідів упродовж всього часу перебування не було, позаяк всі повернулись до цивілізації, або й взагалі не виходили в ті краї у таку погоду. На 5-тий день ризикнули проміняти теплу й суху колибу на кілометри стежок, жеребу і наметів. Погода, на диво всіх, стабілізувалася і хоча на 3-тій (7-мий) день ми спустились не дійшовши до Говерли й Петроса, все було приблизно так, як на фото нижче :).