"Аби знали, які ми загадочні :)"

- Їдемо в Кутаїсі, але дорогою заскочимо в Горі

- Та що в тому Горі робити? На Сталіна дивитись? Він що, дід мені, аби на нього дивитись?

- То може завезете нас ще кудись аби пофотографувати трохи?

- Ви були в Мцхеті? Ви не були в Мцхеті? Ну тоді їдемо туди...

Діалог з водієм, який віз нас з Тбілісі на вечірній рейс WizzAir у новозбудований і нещодавно відкритий аеропорт у Кутаїсі. Це третій, після столичного і батумського міжнародний аеропорт у країні. Все б ок, проте відкрили його зарано. Всюди висять дроти, розкидані відра з вапном, великі частини обшивки взагалі відсутні тощо. Було дивно як відкривали недобудовані стадіони під час Євро в Україні, але коли кран тримає дах - це одне, але зовсім інше - аеропорт, який на стадії "почали робити". У будь-якому випадку, добре що є такий, бо завдяки українському лоукосту в Грузію можна долетіти за дуже невеликі гроші. Але це оффтоп.

Храм (уточнити)

Ідея поїхати на батьківщину батька народів товаріща Сталіна нас після резолюції водія-грузина залишила, тому на 40 хв поїхали в Мцхету - гарне маленьке місто за 10 км від Тбілісі. До речі, в Горі у 2010 році демонтували пам'ятник Сталіну, але музей досі лишили. А ще кажуть, ми не можемо дати собі ради з "національними героями Союзу"...

Оскільки довго часу ми не мали, то й побачити змогли не так вже й багато.

Інколи, читаючи газети чи сайти, думаєш собі "ого, Грузія на років 10 нас випередила". Дивуєшся, як швидко країна могла морально відійти від часів Шеварнадзе, совку, Росії, зрештою. А які реформи вони зробили! Чиновники в скляних кабінетах, а паспорти видають за 5 хвилин. Згоден, це величезний плюс і нам до нього ще ойой як далеко. Але, декілька моїх суб'єктивних приземлених візій, а не високих розмишлізмів над складними темами:

На вулицях у Тбілісі повно жебраків (у нас їх теж чимало, тому нічого дивного)
Будинки у столиці напіврозвалені, проте BMW X5 чи щось подібне у дворі - це нормально
Дороги в країні загалом як Львів-Івано-Франківськ, часами й гірші, але аж ніяк не європейські
Правила дорожнього руху - це не більше книжечки, яка продається в книгарнях, але в жодному випадку не імператив. НІХТО жодного разу не зупинився на зебрі, навіть славнозвісна поліція! Швидкість - величина умовна, тому, наприклад, на серпантинах є нормально, коли одна машина їде 120, інша, яка її обганяє на суцільній смузі, відповідно, швидше, третя, яка їде назустріч з глухого повороту теж не особливо переймається знаками. Але це все на підйомі і аварійно небезпечній ділянці. На шосе патруль їздить на новеньких Шкодах і часом зупиняє порушників, виписуючи захмарні штрафи, але це все одно мало кого хвилює.

У магазинах 80% українських товарів - від майонезів, сирків, олії до чернігівського і... туалетного паперу!
Поїсти в центрі столиці в недешевому ресторані можна за 50-60 грн (поїсти - буквально дуже наїстися)
У кафе/ресторанах грає російська музика! Я ж то думав, що після недавньої війни грузини не люблять росіян взагалі, але як виявилось, не люблять вони президента
Не зустрів жодного грузина, який би добре сказав про Саакашвілі. Натомість, обзивали доволі негарними словами, хвалили Іванішвілі і пророкували Грузії світле майбутнє після того як відкриють кордон з Росією. Ключовий меседж - що нам з того, що він забрав гроші у великого бізнесу, який потім його й посунув, якщо в нас 60% людей не працює? Нема за що жити людям, а в нього кращий літак ніж в Обами, купа вертольотів, чималий автопарк і 50 машин охорони... Я, щоправда, перепитав про якого президента йдеться - відповідь - Саакашвілі. Очевидно, про дещо грузин прифантазував, але рівень життя візуально там нижчий за очікуваний.
Про дружність і гостьовитість населення наслухався - швидше так ніж ні. Без неприємних моментів не обійшлось, але загалом вони більш відкриті ніж українці.
Все ж досить непогане вино