12 липня дорогою споглядали жовтезні поля соняшників, які, звісно ж, не оминули увагою наші фотоапарати.

У цих місцинах Дніпро особливо широкий. Неподалік Канівська ГЕС, під час спорудження якої радянській владі довелося затопити кілька сіл.

Позаду мене на величезному постаменті в повний зріст пам'ятник Шевченкові. Ці місця він мав на увазі, коли писав свій Заповіт.

Мені тут неабияк подобається, але тричі за місяць бути на Чернечій горі – трохи забагато :).

Шевченко дивиться прямо на Дніпро і кручі.

Тут створили музей, до якого через повну відсутність туристичної інфраструктури добратись автом без навігатора дуже тяжко.

Але прекрасність місцин неабияк вражає, тому й вранішні блукання Каневом швидко забуваються :).

Музей і гробниця розташовані у Канівському заповіднику, яким, до речі, керує... Київський університет Шевченка.

Студенти проводять тут літні місяці під час практики, а такі готелі (на фото вище) тимчасово виконують функції гуртожитків. Кажуть, молоді люди негативно впливають на екологію заповідника, бо часто палять вогні і викидають пляшки з-під охолоджуючих напоїв прямо в лісі.

Місця тут справді вражаючі, але, певне, потребують більшого захисту.

Півгодини лісовими дорогами і вийшли до Дніпра південніше музею.

До Києва поверталися за годину перед заходом сонця з надією втрапити на соняшники.

Здається, з часом не прогадали.

Зійшлись зі Славою на думці, що соняшники таки варті бути фотографованими :).

Навмисно не розписувався, бо є відео, яке буде окремим постом.

Черкащина справді вражає. Але я б ніколи сюди не втрапив, якби не захмарний курс долара і повна фінансова неможливість мандрувати світом. Однак фінансова скрута в країні відкриває перед очима величезну скретчкарту України, невідомі місця якої так і хочеться позатирати монеткою :).

Мандруйте!