Вже вкотре переглядаючи фотозвіти з подорожей автостоперів Європою натрапив на фото собора у м. Кьольн, яке в Німеччині (земля Північний Рейн-Вестфалія). Оскільки лише недавно склав іспит з курсу «Історія світового мистецтва», то був ще надто захоплений архітектурою аби просто втратити можливість поїхати туди. Добре, що маємо авіакомпанію Wizz Air, яка за дуже невеликі гроші дає можливість літати до європейських міст. Ініціатива все ж реалізувати спочатку непродуманий план виникла спонтанно, але найбільш неочікуваною була відповідь Назара (пластун-скоб з Коломиї), який на повідомлення в ICQ «летимо в Кьольн за 400 грн» відповів лаконічно «без питань». Позаяк з візами проблеми не було, бо з цим же Назаром їхали до Відня двома місяцями раніше, то купівля квитків на рейс Львів-Дортмунд зайняла в нас не більше 5 хвилин…
Аеропорт
Моєму здивуванню не було меж, коли довелось побачити аеропорт у Львові. Попри відверто клаустрофобічне приміщення вирізнився і персонал, який всіляко демонстрував необізнаність у справі, яку робить. Наприклад намагання митника пояснити німцеві російською мовою, що той їде все ж в Дортмунд виглядало як мінімум смішно. Тим не менше, літак запізнився на годину, а сидіти в невеликій кімнаті з головою забитою туристами нагадувало рік так 1999, коли прикарпатські жінки масово виїзджали поїздом Чернівці-Перемишль до поляків і на одне місце для сидіння претендувало троє, а то і четверо панянок. Дуже дивно виглядало, коли росіяни з німецькими паспортами розпихували за пазухи пляшки з українською «дєшовой» горілкою, перебираючи втроє дозволений ліміт…
Сіли в літак і майже через дві години польоту проходили паспортний контроль вже на німецькій землі, яка зустріла дощем.
Дортмунд-Хольцвікеде (залізнична станція аеропорту)-Кьольн
Німці просто гостинні і приємні люди. Дядько-німець допоміг розібратись з квиткоматами, які видруковують квитки прямо на станції. 17 євро за 70 кілометрів дороги!!! А на що тут ще сподіватись, коли середня зарплата 3000 євро?!
В очікуванні поїзда на станції:
- russisch sprechen?
- Ja, natürlich, ой, да, конечно!
- Хм., а може ви ще й українську знаєте?
- Звісно, я ж зі Львова :)
Приблизно так ми познайомились з чудовою пані українкою, яка живе в Кьольні і до якої тим же рейсом прилетіла донька. Як добре, що є діаспора! Пані українка запропонувала нам свій квиток на 5 осіб аби ми безкоштовно доїхали куди нам треба, з чого нам стало якось ніяково! не тому, що це «негарно», а тому, що вже тримали в руках квитки, які коштували півстипендії…
Про німецькі поїзди списати можна не одну сторінку, але якщо короотко, то це зручно, швидко, чисто, комфортно і тихо. Доїхали до головного вокзалу Кьольна близько 23.00, попрощались з діаспорою, поїхали в метро до хостелу.
Хостел
При виборі хостелу найперше брали до уваги ціну. Оскільки ціновий діапазон достатньо широкий, а проаналізувавши скільки коштують кімнати в усій Німеччині, то й бажання їхати мало не пропало. Знайшли досить пристойний і в сенсі ціни і в сенсі відгуків хостел, у якому пізніше й зупинились на 3 ночі, що вартувало нам трохи більше 100 євро на обидвох. Хостел нетиповий, маленький (всього лише 3 кімнати), по-домашньому затишний, а найголовніше у нашому розпорядженні була кухня! Зважаючи на обмежений студентський бюджет зупинились в кімнаті на 6 осіб. Двоє сусідів-бельгійців постійно десь пропадали, тому дуже нас не обмежували присутністю інтернаціональній компанії. Пізніше підселився канадієць, який став непоганим співрозмовником, позаяк і я мав досвід деякий час пожити в Канаді, та й трохи його розумів, ще й поговорити було про що: він вже місяць подорожував Європою.
Хостели взагалі прекрасне місце для життя: постійно бачиш бельгійців/йок :) , нідерландців, японців та ін. Спілкуючись якось стаєш ближчим до їхніх поглядів і навіть перестаєш дивуватись з реплік, які свідчать як про повну необізнаність так і дуже навіть непогане знання нашої держави. Закиди «Україна десь в Африці» або «ти голосував за Януковича?» викликають лише посмішку, а не принципове бажання зіпсувати миле іноземне обличчя, а це аж ніяк не може не тішити.
Кьольн
Уявляю собі що було б якби в ніч нашого приїзду вийшли з головного вокзалу на площу перед ним. Kölner Dom або просто собор :) справляє незабутнє враження. На нього за війну впало 3 бомби, але він чомусь вствояв. До речі, Кьольн взагалі унікальне місто, зрештою так само як і багато інших в Німеччині. Після війни 90% міста було вщент зруйновано, навіть думали чи доцільно буде відбудувати його, але собор встояв. Висотою майже 160 м. (башти з пінаклем) та ще й будували його 600 років… ах! Готика! Можу собі лише уявити як в темні віки, коли не було навіть нормальних доріг, а люди не мились тижнями, заходив якись паломник в подібну будівлю помолитись. Природньо, що тоді церква мала колосальний вплив на населення, якщо навіть зараз готичні собори справляють такі враження.
Між тим, Назар був ініціатором аби вилізти на 100-метрову башту собору і «подивитись» на місто. Ідея непогана, здавалось, тим більше що по ISIC’у це закоштувало лише 1 євро, але після першої сотні-другої сходинок мало не почалась тиха істерика. Хоча біль в ногах був вартий краєвидів, які потім потішили наші очі.
У місті 11 церков романського стилю, крім того Кьольн ще й найбільший після Нью-Йорка музейно-виставковий центр. Є музей Вальрафа-Ріхарда, де зібрані картини Рембрандта, Рубенса, ван Гога, Ренуара (дуже шкодую, що не втрапили туди), Римсько-німецький музей (а туди все-таки втрапили :) , Міський музей, Музей Людвіга з зібраннями сучасного мистецтва, музей вина, музей парфумів… [частково стягнуто з вікіпедії].
Тихі вулички, набережна Рейну, німці на велосипедах і просто добра погода – все це дивним чином перетворило нерентабельну подорож у колосальний відрізок вражень, які варті були трьох зібраних стипендій і болі в ногах від постійного ходіння німецькими тротуарами…
Вікенд пройшов, а до реальності все ж варто повертатись аби знову зібрати гроші на наступну подорож. У понеділок по обіді після довгих непотрібних перевірок в аеропорту вже могли компаративно оцінити якість доріг, культуру водіїв трамваїв, проте їсти смачну українську їжу і купувати квиток на поїзд додому вже не в німецькому квиткоматі.
Фотоальбом
